Білоцерківський колегіум

День святого Миколая  відзначається за традицією 19 грудня. Цей день є чарівним часом дарувати подарунки і загадувати бажання. В цей день не тільки діти можуть знаходити подарунки під подушкою, але і дорослі можуть загадувати бажання і влаштовувати вечірки.

Святий Миколай Чудотворець – абсолютно реальна історична постать і роками його життя вважають 270 – 345 рр. н.е. Більше того – сучасні вчені навіть знають про те, що зріст святого складав 1 метр 67 сантиметрів!

Увійшов він в історію як святитель Миколай Мірлікійський, тобто – архієпископ міста Міри в Лікійській області Малоазійського півострова. Тепер це – місто Дембре на території сучасної Туреччини. Історики вважають, що народився Миколай близько 270 року в добу правління східною частиною Римської імперії Публія Ліцинія Валеріана. Єдиний син знатного подружжя з міста Патари, він був вихований у християнській вірі, і з малих літ уславив себе побожним життям.

Дивовижно, але святий Миколай міг інакше увійти в християнські святці – а саме як мученик або аскет-подвижник. Відомо, що тривалий час він провів у пустелі в усамітненій молитві. А дослідження його мощей показали, що святитель страждав на хронічні хвороби суглобів. І це лише підтвердило розповіді про тортури на дибі та ув’язнення в сирій темниці під час його переслідувань від імператора Діоклетіана.

Передусім святитель Миколай запам’ятався своїм служінням людям. Одним із найвідоміших його діянь став випадок з трьома вузликами золота. Миколай, тоді – вже священик, дізнався, що один зубожілий чоловік, аби врятуватись від бідності та голоду, вирішив віддати своїх юних дочок на розпусту. Три вузлики з золотом, які пресвітер Миколай таємно підкинув у дім, допомогли влаштувати долю цієї родини і не занапастити молодих дівчат. Саме від цього випадку і йде традиція таємно дарувати подарунки, ховаючи їх під подушку.

Друге, не менш відоме діяння святого – порятунок від смерті кількох несправедливо засуджених, коли лише заступництво Миколая припинило неправедну страту.

Відомі численні випадки, коли він допомагав нужденним, зупиняв голод, рятував від загибелі подорожуючих на суші та в морі. І дива ці продовжують траплятися й по сьогодні.

Історія шанування святителя Миколая в Україні сягає ще часів Київської Русі. З тих давніх пір, в цей святковий день за традицією прийнято проводити благодійні акції, спрямовані на допомогу бідним і осиротілим дітям.

Чай - найпопулярніший напій на Землі. Друге місце за популярністю належить пиву. В Ірландії та Англії все ж пиво популярніше за чай.

«День чаю» відзначається щорічно 15 грудня. Метою створення цього цікавого свята стало залучення уваги урядів і громадян до проблем поширення чаю, зміцнення взаємозв’язків між виробниками і споживачами чайної продукції, а так само обговорення проблем дрібних виробників і працівників чайних виробництв. 15 грудня була прийнята «Світова Декларація Прав працівників чайної індустрії», що безпосередньо вказує на те, що чайна галузь змушена боротися з безліччю проблем, які потребують вирішення.

Ідея відзначати «День чаю» практично витала в повітрі вже багато років. І після обговорення на всесвітніх громадських форумах в індійському Мумбаї в 2004 році і бразильському Порту-Алегрі, в особі Центру з освіти і Спілкування в 2005 році, дата 15 грудня стала носити назву «Міжнародний день чаю».

Найгучніше святкування «Міжнародного дня чаю» відповідно проходить в Індії і Шрі-Ланці, але такі країни, як Непал, Індонезія, Бангладеш, В’єтнам, Кенія, Уганда, Малайзія і Танзанія, будучи також у ряді провідних світових сільгоспвиробників чаю, не залишаються байдужими до цього свята.

Про користь вживання різноманітних сортів чаю написано не мало наукових праць. У багатьох країнах по всьому світу існують унікальні багатовікові чайні традиції. І «День чаю» є чудова можливість згадати про них і приєднатися до численних привітань на адресу всіх тих людей, хто весь цей час працює над тим, щоб у нас на столі був цей чудовий напій. З Днем чаю!

Є.Ф.Маланюк народився 20 січня 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської обл.). Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де Є. Маланюк познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави. 

Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. У 1920 році опиняється в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії.

1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій “Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті. У міжвоєнний період з’являються в світ його збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).

Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964). Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).

Після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою, поет нарешті знайшов спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі.

У червні 1949 року поет переїжджає до США. Спершу працює фізично, потім — в інженерному бюро в Нью-Йорку. В цьому мегаполісі 16 лютого 1968 року Є.Маланюк і помер. Похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке часто називають українським пантеоном.

 

Творча спадщина Є.Ф.Маланюка