Мово моя рідна, українська мово,
Солов’їна пісня, неньки колискова…
Ніжна і ласкава, сонячна й чарівна,
Ти звучиш повсюди, мово моя рідна.
Ти хвилюєш серце, ти єднаєш душі,
І тобі в любові я признатись мушу.
Жайвором злітаєш до синього неба,
Піснею чаруєш , віршами сонета.
Любити, шанувати і плекати рідну мову — святий обов’язок кожного українця. А надто сьогодні, в такі неспокійні часи для нашої держави. Щороку 9 листопада Україна відзначає День української писемності та мови. Це свято є особливим у житті Білоцерківського колегіуму. Саме сьогодні відбулося урочисте відкриття Дня української писемності та мови. Мова – це диво, яке ми чуємо від миті свого народження, це почуття, які допомагають нам виразити любов і турботу про рідних та друзів, це радість, якою ми ділимось з коханою людиною, це душа, що випромінює життєву силу, це невичерпне джерело, звідки ми черпаємо наснагу, знання і прагнення осягнути всесвіт.
У мультимедійній залі Білоцерківського колегіуму зібралося багато колегіантів, небайдужих до стану української мови. Вони стали учасниками усного журналу, з якого дізналися про тернистий шлях становлення і розвитку української мови, української писемності, утвердження української мови як державної.
Присутні припали устами до живодайного джерела української мови, до її образності, до влучного слова, її мелодійності і милозвучності, до казковості і надзвичайної пісенності.
Мово моя рідна, доле полинова,
Шануй, українцю, Шевченкове слово!
Шматували люто, били батогами, -
Декому хотілось, щоб тебе не стало.
Та звучить над світом піснею дзвінкою
Мова українська про щастя і долю.
Тож плекаймо рідну, бережімо слово,
З щирістю шануймо українську мову!
