народився 16 липня 1908 р. в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько його служив у козачій частині, повернувся покаліченим з російсько-японської війни. Сім’я постійно бідувала, батько теслював, доглядав з трьома синами чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, що виробляли кінське спорядження для армії Будьонного. Очерети переїхали у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївки, куди Василь ходив до трикласної початкової школи.З 1917 р. він навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворене на трудову школу. Улюблений предмет хлопця — література, він захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф.Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника.
Ім’я українського письменника з діаспори Василя Барки прийшло в Україну лише після проголошення незалежності, коли в українців нарешті з’явилася можливість з’ясувати правду про своє недавнє минуле, пов’язане з роками першої п’ятирічки (1928—1932) і трагічними втратами мільйонів людей від голоду в 1932—1933 роках. Його роман «Жовтий князь», широковідомий за кордоном, тепер, в Україні приголомшує страшним одкровенням про планомірні дії тоталітарного режиму, спрямовані на винищення нації, на вимирання внаслідок голодомору. Письменник нарешті через тридцять літ після написання роману представ перед своїми земляками — як автор високохудожнього твору, як свідок голодоморських літ.
Витоки творчості Василя Барки, як і його світорозуміння, концепція людини, буття, модель світу, - у національних традиціях. Він жив Україною, жив в «Україні», створивши осередок культури рідного краю у сконструйованій (ним самим і якоюсь вищою силою) світобудові. Поет був переконаний, що його Україна та, яку він обожнює, якій поклоняється, яку постійно згадує у своїх молитвах, його Україна там, де живе він сам. Його Україна - у внутрішньому просторі, у душі поета, нею пройняті всі його думки. Та українська «дома», яку він пам’ятає, - назавжди в серці. Усе своє творче життя поза межами географічної України Василь Барка прагне бути передусім частиною національної культури та релігії. Як зазначає В.Жулинський, письменник «вгамовує духовну спрагу» набуттям своєї національної і культурної ідентичності.