В.К. Винниченко (1880 — 1951), український політичний і державний діяч, письменник, публіцист народився на Херсонщині. Навчався в Київському університеті.
У дореволюційний період (до 1917 р.) написав оповідання і романи «Заповіти батьків», «Чесність з собою», «На терезах життя», «Кирпатий Мефістофель», в яких відобразив людину у складних суспільних і внутрішніх протиріччях початку ХХ ст., гуманізм і право людини на особисте життя. В цей період створив п’єси «Дисгармонія», «Великий Молох», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та ін. У 1918 — 1919 рр. — голова Директорії.
Емігрував, у 1920 р. повернувся на Україну, хоча в цей час ще продовжувалась битва військ УНР з радянськими військами. Займався партійною діяльністю (його було введено до складу ЦК компартії), невдовзі вийшов з партії і уряду. В еміграції написав перший в українській літературі утопічний роман «Сонячна машина». Після смерті письменника було знайдено його романи «Вічний імператив», «Прокаження, або лепрозорій», «Конкордизм», «Поклади золота», «Слово за тобою, Сталіне», в яких письменник відображав післявоєнний світ зі своїм баченням його демократичного перетворення. Частина романів та «Щоденники» були видані в США та в Україні. Загалом естетиці письменника притаманні риси переходової доби — від реалізму до модернізму, стимульованого європейським мистецтвом. Його творчий світ нового українського «неоромантизму» увібрав соціальний критицизм, аналіз історичних та соціально-політичних обставин, об’єктивне повіствування, авторську оцінку дійсності, використання елементів поетики імпресіонізму та символізму.
У роки фашистської окупації Франції був ув’язнений у концтаборі. У повоєнні роки займався живописом (створив біля 100 полотен). Помер і похований у Франції. Драматургія Винниченка повернута на українську сцену в кінці 1980-х років, було знято телефільми за його творами. У 1990 р. встановлено літературну премію ім. В.Винниченка.