16 липня 1917 року на відкритому засіданні Центральної Ради Володимир Винниченко урочисто виголосив ІІ Універсал, у якому фіксувалися домовленості між Українською Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії про визнання Петроградом Генерального секретаріату Центральної Ради органом «найвищої краєвої влади Временного правительства на Україні». По суті це означало визнання права України на автономію. Натомість УЦР брала на себе зобов'язання утриматися від «самовільного здійснення автономії України до Всеросійських Установчих зборів».
13 липня підготовлений українською стороною і узгоджений з представниками Тимчасового уряду текст домовленості, названий ІІ Універсалом, було винесено на затвердження п'ятої сесії Центральної Ради. Володимир Винниченко, палко захищаючи винесений на обговорення текст, відзначив, що жодних змін до запропонованого варіанту Універсалу вносити не можна, його можна лише затвердити або відхилити цілковито. Незважаючи на певні заперечення та гострі дебати, того ж дня ІІ Універсал (114 голосів «за», 61 «проти» та 23 «утрималися») було затверджено Центральною Радою.
Згідно із домовленістю спільна угода мала бути оприлюднена в Києві та Петрограді одночасно. З українського боку це мав бути ІІ Універсал, а з російського - відповідна декларація Тимчасового уряду. Отримавши результати голосування в Центральній Раді, Іраклій Церетелі та Михайло Терещенко негайно передали повідомлення про це телеграфом до Петрограду, після чого, згідно із попередньою домовленістю, Тимчасовий уряд мав ухвалити своє рішення.
Однак у Петрограді це відмовилися зробити без присутності міністрів-делегатів і 14 липня зранку ті виїхали з Києва. У ніч з 15 та 16 липня після палких дебатів Тимчасовий уряд все-таки ухвалив рішення про затвердження Генерального секретаріату «вищим органом для керування крайовими справами на Україні». Рішення далося нелегко - воно спровокувало урядову кризу, внаслідок якої три російські міністри з партії кадетів заявили про свою відставку.
Після отримання телеграми з Петрограду про затвердження досягнутої домовленості на відритому засіданні Центральної Ради 16 липня 1917 року Володимир Винниченко урочисто оголосив текст ІІ Універсалу та Декларації Тимчасового уряду з українського питання. Як з боку УЦР, так і з боку Росії визнання Генерального секретаріату Центральної Ради органом «найвищої краєвої влади Временного правительства на Україні» стало доконаним фактом. Справа фактичної розбудови української автономії увійшла, як тоді здавалося, у русло закону.
Проте низка обставин, серед яких головними були невдалий наступ на фронті та здійснена більшовиками спроба збройного повстання у Петрограді, спричинили т. зв. «липневу реакцію», яка, поміж іншим, зумовила жорсткішу позицію Тимчасового уряду і до українського питання. Тим більше, що публічно найприхильніша до українців політична сила - більшовики - після поразки повстання була вимушена згортати активну діяльність.
17 серпня 1917 року Тимчасовий уряд вже в оновленому складі і очолений Олександром Керенським затвердив так звану «Тимчасову інструкцію Генеральному секретаріатові Тимчасового уряду на Україні», яка була ухвалена в результаті відхилення виробленого Центральною Радою згідно з липневими домовленостями «Статуту вищого управління України». «Тимчасовою інструкцією» істотно обмежувалася автономія України, зокрема, в частині представницькій (Генеральний секретаріат вже не визнавався органом Центральної Ради), управлінській (кількість генеральних секретарів скорочувалася до 7 із запропонованих «Статутом» 15), територія України визначалася у межах неповних п'яти губерній, тоді як під час перемовин у липні 1917 року дискусії точилися навколо 9-12 губерній.
В умовах посилення «липневої реакції», коли Тимчасовий уряд спирався на неприхильне до ідеї української автономної російське козацтво, Центральна Рада була змушена погодитися на такі обмеження, однак вже 20 листопада своїм III-м Універсалом вона проголосила створення Української Народної Республіки.
Джерело: http://www.jnsm.com.ua/cgi-bin/m/tm.pl?Month=07&Day=16&a=P
