20 серпня 1977 року в рамках програми дослідження далеких планет Сонячної системи запущено апарат «Вояджер-2». На сьогодні це перший і поки єдиний апарат, який досягнув Урана і Нептуна.
Спочатку його місією було дослідження Сатурна і Юпітера, а також їх супутників. Однак траєкторія польоту була розрахована так, щоб пролетіти повз Урана і Нептуна з метою їх дослідження. Завдяки спеціальному гравітаційному маневру, “Вояджер-2” зумів скоротити тривалість свого перельоту на Нептун в середньому на 20 років.
Траєкторія польоту “Вояджер-2” почалася з Юпітера, до якого він максимально наблизився 9 липня 1979. Потім він підійшов до Європи і Ганімеду, а також декільком галілеєвих супутникам, які не зміг досліджувати його попередник – “Вояджер-1”. Він зумів сфотографувати поверхню цих небесних об’єктів, на основі яких потім проводилися дослідження і були висунуті гіпотези про існування рідкого океану нижче рівня поверхні в Європі.
Наступним гігантом, який досліджував “Вояджер-2”, був Сатурн. Зближення з ним сталося 25 серпня 1981 року. Також були досліджені його супутники Тефія і Енцелада.
Фото Енцелади, отримане КА “Вояджер-2”
24 січня 1986 апарат максимально зблизився з Ураном. Докладні знімки кілець допомогли дослідникам зрозуміти природу даного феномена. Завдяки експедиції “Вояджер-2” були виявлені ще 11 нових супутників Урана, про які раніше нічого не було відомо.
У серпні 1989 року відбулося максимальне зближення з Нептуном і Тритоном. У 2007 році “Вояджер-2” увійшов в область геліопаузи (практично межа Сонячної системи, за якою починається міжзоряний простір).
Фото Тритона
На даний момент апарат “Вояджер-2”, разом з апаратом “Вояджер-1”, який відлетів ще далі і за деякими припущеннями покинув межі Сонячної системи, є самими віддаленими штучними космічними об’єктами. Станом на 2011 рік “Вояджер-2” перебував на дистанції в 14 млрд км від Сонця, а його побратим “Вояджер-1” на відстані 17 млрд км від Сонця.
Станом на 5 червня 2014 року «Вояджер-2» знаходився на відстані 15,709 млрд км від Сонця (відстань, яку промінь світла долає за 14 годин і 27,8 хвилин).
Станом на червень 2015 року апарат був у робочому стані та знаходився на відстані 106,391 а.о. (16,215 млрд км) від Сонця.
Приблизно через 10–20 років “Voyager-2” покине Сонячну систему, вийшовши за межі геліопаузи. Опинившись в міжзоряному просторі, не маючи можливості для потужності передачі сигналів на Землю по радіозв’язку, космічний апарат назавжди втратить зв’язок із Землею.
У 8571 році Voyager-2 пролетить в 4 світлових роках від Зірки Барнарда.
У 20319 році Voyager-2 буде в 3,5 світлових років від зірки Проксіма Центавра.
У 296036 році Voyager-2 буде пролітати Сіріус на відстані 4,3 світлових роки.
А що буде далі?
Якщо уявити, що з оболонкою апарату теоретично нічого не повинно статися, то приблизно через 1000000 років Voyager-2 буде знаходиться на відстані 47,4 світлових років від Сонця.