Війна залишає глибокі рани в серцях тих, хто продовжує жити, і передає у спадок імена героїв, які віддали найдорожче заради миру і свободи. Кожен із них — це не просто ім’я на меморіальній плиті чи в новинній стрічці. За кожним — історія людини, яка мала мрії, надії та плани, які війна обірвала назавжди.
21 листопада 2024 року у Білоцерківському академічному ліцеї «Колегіум» було проведено зустріч учнів 10 класів (31, 32 груп) із Катериною Олександрівною, матір’ю Олександра Довгого, випускника нашого закладу, який загинув у боях із рашистами.
Катерина Олександрівна розповіла про свого сина: навчання у Білоцерківському колегіумі, його захоплення, про псевдо «Гросс» та звитяжний шлях двадцятилітнього героя.
З початком російсько-української війни Сашко відразу вступив до місцевого ТРО, а потім у ВСП (військову службу правопорядку), адже хотів бути справжнім захисником дому та країни. Коли стало зрозуміло, що країна у небезпеці, Сашко не зміг стояти осторонь і рвався на передову. Він став солдатом ІІІ механізованої роти першого механізованого батальйону полку спеціального призначення НГУ «Азов» на псевдо «Гросс», а після навчання його призначили на посаду старшого бойового медика ІІІ штурмової бригади А 4638.
Спочатку було страшно – перші бої, невизначеність, постійний гуркіт артилерії. А далі – зима, болото, холод, морози – навчили бути сильним, витривалим та стійким. Він хоробро воював, рятував побратимів, витягував з поля бою 200-тих та 300-тих, отримав три поранення та три тяжкі контузії. Бойовий шлях проходив через Покровськ, Слов’янськ, Бахмут – міста, які стали кладовищем для російських окупантів та монументом вічної слави для українських героїв.
Але сталося так, що, пройшовши найскладніші моменти в Бахмуті, Покровську, Слов’янську, не зміг обдурити долю. 20 травня 2023 року авіабомба накрила бліндаж, у якому знаходилося 10 чоловік, серед них – Олександр. Шансів не було. Загибель багатьох побратимів - шум у вухах – кров – смерть.
Історія Олександра Довгого– це приклад того, як простий хлопець, керований любов’ю до своєї країни і рідних, став справжнім героєм і захисником.
Учнями 32 групи на подвір’ї «Колегіуму» було посаджено ялинки на честь Олександра, як символ вічної пам’яті про всіх, хто загинув на війні. Хай вони нагадують нам про всіх, хто загинув, захищаючи Батьківщину. Герої живуть, поки про них пам’ятають.
