Що це було? Хто це зробив?
Скільки було тих нив золотих!
Урожай був такий! Усі працювали…
То ж ми це голод зазнали?
Протягом 17-21 листопада в колегіумі проходив тиждень, присвячений пам’яті жертв Голодоморів в Україні.
Немає на Україні села, де б голод не залишив своїх слідів. Здавна наша країна була багата на родючу землю і на хліб. І хіба можна було уявити, що колись народ-хлібороб помре на чорноземах від голоду? Не було ж ні війни, ні потопу. Як же це сталося, що вмирали селяни і їх діти?
Влада все забирала, не лишаючи ані зернини. Усяка насильницька смерть страшна, але вона триває секунди, хвилини. А вбивство голодом розтягується на тижні і місяці.
У ці дні ми згадували про страшні сторінки історії нашого народу. Ця трагедія забрала життя мільйонів українців. Усі учні колегіуму були присутніми на загальноколегіальному заході «Голодомор 1932-1933 років. Україна пам’ятає, світ – визнає». Хвилиною мовчання вшанували усіх безневинно убієнних. Було оформлено стіну пам’яті та продовжено книгу пам’яті, де кожен бажаючий зміг залишити спогад, про те, як голодомор торкнувся їхньої родини.
Із розповідей очевидців тих подій: представники радянської влади ходили по хатах та забирали все: зерно, скотину. Люди вимушені були голодувати, ходили збирати гриби, ягоди, їли траву – варили її, пекли з неї коржі. Люди їли товчену кору дерев, солому, щурів, котів, собак, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань – люди пухли від голоду та помирали.
22 листопада вся країна вшанує пам'ять жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів. Дуже багато лиха довелося витерпіти нашому народові. І нам треба сьогодні так жити, щоб смерть мільйонів українців була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу в незалежній державі.
Ми повинні знати правду минулого не заради простої людської цікавості, а заради щасливого майбутнього. В День пам’яті жертв Голодомору, запаливши свічку, цим самим засвідчуємо, що мільйони закатованих дочок і синів України живуть і житимуть у нашій пам’яті
Запаліть свічку! Запаліть свічку на вікні!.