Біла Церква у перші дні війни
У перші дні війни понад 6 тисяч жителів міста та району добровільно пішли захищати Батьківщину від жорстокого ворога. Ті мешканці міста, які залишилися, робили все можливе для стримування наступу військ Вермахту. А коли місто над Россю стало прифрон-товим, у студентських гуртожитках, школах стали розміщуватися госпіталі.
Понад 5 тисяч мешканців Білоцерківщини не тільки працювали при госпіталях, а й рили окопи та протитанкові рови на підступах до міста, будували дзоти, доти, кулеметні гнізда.
Згодом близько 3 тисяч чоловік добровільно вступили до Народного ополчення і разом з тисячами студентів вирушили на фронт.
…У ніч з 6 на 7 липня на місто налетіла фашистська авіація. Бомбардування було настільки жорстоким, що після тієї лиховісної ночі місто кілька днів горіло у полум’ї. Після нападу авіації тисячі білоцерківців покинули свої домівки і вирушили геть від наступаючого ворога у напрямку Рокитного та Кагарлика.
Після впертих оборонних боїв з боку відступаючих частин Червоної Армії, 16 липня німецькі моторизовані частини вдерлися до міста. Окупація тривала аж 902 дні.
Роки окупації
За вірогідними даними, під час окупації фашисти розстріляли близько 10 тисяч безневинних громадян міста та району, понад 15 тисяч військовополонених, котрі перебували у трьох таборах смерті. За неточними даними, вивезли на каторжні роботи 3 тисячі молоді. На жаль, більше половини остарбайтерів не повернулися з неволі.
А ось і ще одна жахлива сторінка з окупаційного життя міста: за наказом фашистського ката оберштурмбанфюрера Хефнера було знищено 90 дітей із дитячого будинку «Малятко».
За роки окупації фашистські загарбники зруйнували, сплюндрували те, що не зруйнувала авіація: приміщення банку, лікарень, шкіл, готелів та вокзал. Також було зруйновано понад 630 житлових будинків. Ці та інші збитки оцінювалися мільйонами карбованців.
Визволення Білої Церкви
Бої за визволення міста були впертими та жорстокими. Наприкінці грудня 1943 року 78-ий та і 350-й полки 74 стрілецької Київської дивізії та підрозділи Першої Чехословацької бригади переправилися через річку Рось поблизу села Чмирівка і вийшли на шосе Біла Церква – Умань. Фашисти, опинившись в оточенні, чинили відчайдушний опір нашим військам. Особливо жорстоко відбивали атаки на північній окраїні міста. Саме на цій дільниці наступу чи не найбільше загинуло радянських бійців. І тільки 4-го січня був зламаний опір загарбників, котрі спішно на мотоциклах, переправившись через Рось, втекли з міста.
Під час визволення Білої Церкви загинули смертю хоробрих 1118 бійців Червоної Армії та 89 чехословацьких воїнів-визволителів.
Загиблих за наше місто поховали та перепоховали з інших куточків мікрорайонів на території, яка нині називається Парком Слави. Дивно, але навіть і через шість з половиною десятиріч ще не вписані в стели всі загиблі. Та все ж, як обіцяється рік у рік під час відзначення Дня Перемоги, Дня визволення нашого міста, буде встановлена і ще одна стела з прізвищами воїнів, які загинули під його стінами.