Етель Ліліан Войнич — ірландська письменниця та перекладачка. Перекладала українські твори англійською мовою. Авторка романів «Ґедзь», «Джек Реймонд», «Олівія Летам», «Перервана дружба», «Скинь взуття своє», «Овід».
У 1895 році Етель Ліліан приїздила до Львова, де познайомилася з Іваном Франком та Михайлом Павликом (з яким листувалася вже раніше). Була добре обізнана з діяльністю Михайла Драгоманова.
Опанувавши українську мову, на початку 90-х рр. ХІХ ст., почала перекладати українські народні пісні («Ой горе тій чайці» та інші), поезії Тараса Шевченка.
Серед англомовних інтерпретаторів Шевченка Войнич поруч з Вірою Річ — найвизначніша літературна постать, найобдарованіша поетично й музично. 1911 року в Лондоні вийшла збірка Шевченкових поезій «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Косар», «Минули літа молодії» (під назвою «Зима»), «Зоре моя вечірняя» (пролог до поеми «Княжна»). Найкращі серед її перекладів — «Заповіт» (найдосконаліший з усіх дотепер відомих двадцяти двох англомовних тлумачень), «Зоре моя вечірняя», «Мені однаково, чи буду». Безмежна щирість цих поезій проривається через її переклад. Войнич зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори, мелодійність внутрішніх рим, риторичні звертання.
Переклади Войнич дотепер часто передруковуються, що засвідчує про їхню художньо-естетичну вартість. У книжці вміщено написані Войнич передмову та нарис життя і творчості Шевченка. У нарисі англійська письменниця відзначає владну музику Шевченкових творів, розглядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і повісті «Художник».