День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 563/99 від 25 травня 1999 року, щорічно в останню суботу травня.
Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, у якій у 1491 році з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.
Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575 рр., А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (в 1574 р.), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.
Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена в 1581 р. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 р., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя.
Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592 - 1602 р.
Всього в Україні в 1574 - 1648 рр. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами.
Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою.
Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.
Причиною відносного зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.
У даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, постала інша серйозна проблема - ринкові відносини. Як зауважив академік Я. Ісаєвич, «можливість« жити з видання »якраз і є показником зрілості суспільства, яке бажає і може забезпечити функціонування культури в ринкових умовах».
Щоб видавати книжку, треба розуміти її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.