Білоцерківський академічний
ліцей «Колегіум»

Дізнавайтеся, як навчаються діти у зарубіжних школах.

Україна має амбіції реалізувати зміни в освітній сфері, підвищити престиж професії вчителя та вдосконалити методики начання. Тема освіти набуває все більшої популярності. Тим часом пропонуємо "зазирнути" шкіл у Франції, Фінляндії, Японії та Китаї, Норвегії, В'єтнамі та дізнатися, як навчаються тамтешні школярі.
ФРАНЦІЯ
1.  Окрім звичайних перерв учні мають ще й двогодинний обід, під час якого можуть сходити додому.
2. До кіно у Франції ставляться особливо, адже саме брати Люм’єри винайшли кінематограф. Тамтешня шкільна програма передбачає сценарії занять, основані на перегляді фільмів. Збельшого обирають стрічки, що знайомлять з культурою різних країн та мають виховні елементи.
ФІНЛЯНДІЯ
3. У фінських школах учні відповідальні за своє навчання та визначають, що для них корисніше. На уроках їм дозволяється займатися своїми справами. Якщо на уроці літератури всі переглядають фільм, але якомусь учневі не цікаво, він може читати книжку.
4. Учнів привчають до аналізування інформації та аргументованого висловловлювання своїх думок. Тому у школах діють так звані дебатні клуби.
5. Формат уроків літератури відрізняється від українського. Більшість навчального часу фіни приділяють обговоренню текстів і вмінню спілкуватися. Загалом навчання спрямоване не лише на здобуття знань, а й на вміння застосовувати їх на практиці. Наприклад, на уроках математики фінських дітей навчають вирахувати необхідну кількість шпалер для ремонту квартири, скласти домашній бюджет тощо.
6. Батьки можуть дізнатися оцінки своєї дитини з електронного класного журналу.
До слова, Фінляндія входить до п'ятірки лідерів PISA (програма міжнародного оцінювання учнів).
ЯПОНІЯ
7. У цій країні навчання починається починаються о 8:30 і тривають до вечора. Більшість дітей відвідують ще й додаткові навчальні заклади (дзюку). До того ж для японців цілком нормально присвячувати час навчанню неділями.
КИТАЙ
8. Ранок китайських школярів починається з руханки, після 3-го уроку вони виконують вправи для очей. Приблизно о 14:00 вони на них чекає активна руханка.
НОРВЕГІЯ
9. У цій країні до 8 класу не ставлять оцінок, аби школярі не відчували між собою конкуренції.
В'ЄТНАМ
10. Тут школярі обов'язково займаються йогою та роблять руханку.

     День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі–України». Для нас цей день означає кілька принципових понять. Це – спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави. Це – неподільність українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри. Це – соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці – Києва.

     Як відомо, хрещення Русі відбулося в 988 р. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
     Згідно з «Повістю минулних літ» ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

     Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко. «Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної; можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимира на цю вищість європейської культури. Руський князь бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне – християнство, зміна старої віри на нову, охрещення». Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

30 липня, ми відзначаємо одне з найважливіших свят усього людства — Міжнародний день дружби між державами, культурами та всіма людьми на Землі.

Дружба є найважливішим елементом як взаєморозуміння, так і гарних, добросусідських відносин. Ми, люди, всі такі різні, у нас можуть бути зовсім своєрідні погляди на одні й ті ж речі, різна культура, різні підходи у вирішенні тих чи інших питань, але не маючи дружби між собою, ми починаємо наражати на небезпеку не тільки оточуючих нас людей, але також і самих себе.

 У ході проведення Міжнародного десятиліття культури миру та ненасильства в інтересах всієї планети, під егідою ООН, яке охопило період з 2001-го по 2010-й рік, цей факт став на стільки очевидний, що на своїй 65-й сесії, що відбулася 27-го квітня 2011-го року в резолюції № 65/275, Генеральна асамблея ООН заснувала нове свято, безпосередньо присвячене цій темі.

Цей День покликаний зміцнити дружбу між народами світу, показати, що люди, їх погляди, переконання, культури хоч і дуже різні, проте рівні між собою та заслуговують поваги.

27 липня 1802 року народився Олекса́ндр Дюма́-ба́тько - видатний французький письменник, драматург і журналіст. Один з найбільш популярних французьких авторів. Його книги перекладені більш ніж на 100 мов. Працював у багатьох жанрах: п’єси, романи, статті та книги про подорожі. Його роботи налічують 100 000 сторінок.

У 1847 році Дюма заснував в Парижі Історичний Театр. Дюма – автор двох найвідоміших романів французької літератури «Граф Монте-Крісто» і «Три мушкетери» (обидва написані в 1844-1845) . У нього є син, якого також звуть Олександр, і який теж побудував досить успішну літературну кар’єру.

День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі–України». Тоді глава держави підкреслив значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства. А вже в 2009 р. у вітальній промові Ющенко відзначив: «Для нас цей день фіксує і означає кілька принципових понять. Це – спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави. Це – неподільність українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри. Це – соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці – Києва».

 Як відомо, хрещення Русі відбулося в 988 р. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
     Згідно з «Повістю минулних літ» ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко. «Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної; можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимира на цю вищість європейської культури. Князь бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне – християнство, зміна старої віри на нову, охрещення». Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

З отриманням Томосу про автокефалію Православної церкви України (6 січня 2019 р.) у нової церкви з'явилися всі передумови для відродження історичної пам’яті та разом з тим згуртувати українське суспільство.

Свято присвячене св.Ліборію - покровителю міста, і проводиться в останніх числах липня. Святкові заходи починаються зі дзвонів кафедрального собору та урочистою ходою з мощами святого. Після завершення  офіційної церемонії  в центрі Падерборна відкриваються ярмарки, концерти і барвисті шоу. Завершуються заходи масштабним феєрверком.

Видатний драматург захоплювався боксом і навіть виступав на змаганнях. Шоу виступав в середній вазі. Саме заняття боксом дали починаючому тоді письменникові багатий матеріал для написання роману про боксерів «Професія Кешел Байрона»“- Скільки ви хотіли б заробляти, щоб вважати себе щасливим? – запитали одного разу у Бернарда Шоу. Рівно стільки, скільки я заробляю на думку моїх сусідів, – відповів він. “
Драматург часто любив сам водити машину, забираючи кермо у особистого шофера.
На питання про те, які 5 книг ви б взяли з собою на безлюдний острів, драматург відповів, що взяв би 5 книг з чистими сторінками.
Письменник був вегетаріанцем і дожив до 94 років. У 70 років на питання «як ви себе почуваєте?» Він відповів: «Прекрасно, тільки мені докучають лікарі, стверджуючи, що я помру, якщо не буду їсти м’ясо». У 90 років на те ж питання він відповідав: «Прекрасно, більше мене ніхто не турбує: ті лікарі, які мене лякали, що я не зможу прожити без м’яса, вже померли».
Помер Шоу 2 листопада 1950 року. За його бажанням тіло його було спалено без всяких обрядів, а прах змішаний з прахом дружини і розсипаний в його улюбленому саду.
Б.Шоу  – єдина людина, удостоєна одночасно і Нобелівської премії з літератури і премії «Оскар» ( за сценарій фільму «Пігмаліон») . Він відмовився від грошової частини Нобелівської премії з літератури (проте прийняв медаль лауреата).

Найпопулярніші книги сучасних підлітків

Бернард Шоу народився 26 липня 1856 в Дубліні. Вчився в католицькій і протестантській денних школах Дубліна.

У 1871 р закінчивши школу, він став працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876): де жила мати, після розлучення з батьком. Зайнявся журналістикою і літературою.

З 1882 р став цікавитися соціальними проблемами, а 1884 вступив в «Фаіанське суспільство», створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями.

Бернард Шоу починає писати про театр, публікується в тижневику «Уорлд», «Пелл-Мелл газет», пише музичні рецензії в «Стар», а з 1890 стає штатним музичним критиком в «London World».

Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю».

У 1890 р він читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства», яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю «Квінтесенція ібсенізму», яка стала маніфестом нової драми.

1892 написав першу п’єсу «Будинок вдівця». Виходять романи «Нерозумний шлюб», «Любов артиста».

Протягом подальших шести років Бернард Шоу пише 9 повнометражних п’єс і одну одноактну: «Серцеїд» (1893), «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1897), «Обранець долі» (1897 ), «Поживемо-Побачимо» (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Харлі Гренвілл-Баркера 1904-1907 рр. були настільки популярними, що в ці роки 701 спектакль був поставлений за його творами.

Далі були написані «Людина і надлюдина» (1905), «Дон Жуан у пеклі», «Майор Барбара», «Пігмаліон» (1913).

Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис «Війна з точки зору здорового глузду», в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм.

У повоєнні часи видає п’єси «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаїлу» (1922), «Свята Іоанна» (1924).

У 1925 отримав Нобелівську премію.

У віці за 70 в 30-их рр. Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР).

Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси «Мільярди Байанта» і «Вигадані байки», він написав в 1948 і 1950 р

У віці 94 років, 2 листопада 1950 знаменитий драматург помер.

Грегор Йоганн Мендель — католицький священик і моравський біолог та ботанік, засновник сучасної генетики.

Відкрив закони спадковості, названими пізніше його ім'ям. Закони Менделя — одні із найважливіших у сучасній генетиці. Значущість робіт Менделя не було визнано аж до початку XX століття. Повторне відкриття законів Менделя на зламі століття спричинило початок бурхливого розвитку молодої генетичної науки.

Із 1856 року Мендель проводить дослідження на горосі у експериментальному монастирському садку. Монах цікавився також метеорологією та теорією еволюції.

Мендель помітив, що деякі рослини часом мають нетипові характеристики. Посадивши одне коло одного типову та нетипову рослину, дослідник хотів дізнатися, якими будуть нащадки? Метою експерименту було підтвердити чи спростувати погляди Ламарка відносно впливу оточуючого середовища на характеристики живих організмів. Мендель побачив, що ознаки передаються нащадкам незалежно від оточуючого середовища. Цей факт тоді був першою цеглиною у побудові майбутньої теорії спадковості.

Ці роботи були початком тих узагальнень, які нині відомі як Закони Менделя. «Експерименти із рослинними гібридами» — під такою назвою у 1866 році Мендель опублікував результати своєї роботи. Але інтерес до публікації був незначним. Лише на початку 20 століття, коли розвинули уявлення про гени, зрозуміли усю важливість висновків Менделя. Декілька вчених незалежно один від одного у цей час сформулювали ті ж висновки, що вже були представлені Менделем.