Білоцерківський академічний
ліцей «Колегіум»

Хімікам давно відомо, що довжина 100 мільйонів атомів водню в одному ланцюзі становить один сантиметр, а ось для забезпечення стандартного польоту сучасного літака необхідно близько 80 тонн кисню. Стільки ж кисню виробляє 40 тисяч гектар лісу під час фотосинтезу.

Близько 7 мг золота можна витягнути з однієї тонни води з океану, уявіть, близько 10 мільярдів тонн золота містять води Світового океану, а під дією соєвого соусу відбувається хімічна реакція, яка змушує навіть вбитого кальмара «танцювати» на тарілці.

Найбільша кількість хімічних елементів відкрив Карл Шеєллі, провідний шведським дослідник. До найтоншої матерії, яку може побачити людина, відносяться стінки мильної бульбашки.

Перехід речовини з твердого в газоподібний стан називається в хімії сублімацією, а ось крім ртуті при кімнатній температурі в рідку речовину переходять франций і галій.

Одним з найлегших металів вважається літій. До найпоширенішої речовини в світі відноситься водень. Залізо можна легко перетворити у газ, якщо його нагріти до 5 тисяч градусів Цельсія і т.д.

Щорічно, в останню неділю травня святкується день хіміка і вшановуються працівники хімічної та нафтохімічної промисловості промисловості.

Сердечно вітаємо трудівників нафтохімічної, хімічної, мікробіологічної і хіміко-фармацевтичної промисловості, освіти, наукових, дослідних і проектних організацій нафтохімічного комплексу області з професійним святом - Днем хіміка!

Свято відзначається згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01.10.1980 N3018-Х «Про святкові і пам’ятні дні», в редакції Указу Президії Верховної Ради СРСР від 01.11.1988 N9724-XI «Про внесення змін до законодавства СРСР про святкові і пам’ятні дні».

В Україні День хіміка встановлено відповідно до Указа Президента України від 7 травня 1994 року № 219/94 і відзначається щорічно, також в останню неділю травня.

День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження відзначається в Україні згідно з Указом Президента № 563/99 від 25 травня 1999 року, щорічно в останню суботу травня.

Першою українською друкарнею можна вважати краківську друкарню Швайпольта Фіоля, у якій у 1491 році з’явилися перші книги, надруковані кирилицею. Друкарня Фіоля видавала книги для України та суміжних країн, вона почала видання книг на кирилиці в тій формі, яку продовжили друкарні в Україні.

Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров-Федорович. Вона діяла протягом 1573-1575 рр., А першою виданою на українських землях книгою став «Апостол» (в 1574 р.), який історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Справжнім шедевром друкарського мистецтва стала Острозька Біблія, завершена в 1581 р. Острог став також першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку пізніші дослідники назвали «полемічною літературою».

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1616 р., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя.

Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали і латинсько-польські: першою була невелика друкарня у Львові, що діяла в 1592 - 1602 р.

Всього в Україні в 1574 - 1648 рр. діяло 25 друкарень. Головними центрами видавничої діяльності були великі торговельні міста - Київ, Львів, Острог: тут були не лише кадри ремісників, книжників, редакторів, але й можливості ширшого збуту. При великих друкарнях були свої книгарні. Продажем книжок займалися також працівники друкарень, купці і крамарі, які розповсюджували книги разом з іншими товарами.

Був в Україні і негативний досвід руйнації книговидання, починаючи з 1720 р., коли Петро І заборонив своїм указом книговидання українською мовою.

Українське книговидання часами трохи жевріло, але не помирало. Навіть у складний період між першою і другою світовими війнами в Галичині існувало близько 50 українських видавництв.

Причиною відносного зменшення українських видань в радянські часи була в першу чергу урядова політика. З 1930 до 1939 року українська книга в кількісному вимірі скоротилася з 6394 до 1895 видань.

У даний час перед українською книгою і тими, хто займається її розповсюдженням, постала інша серйозна проблема - ринкові відносини. Як зауважив академік Я. Ісаєвич, «можливість« жити з видання »якраз і є показником зрілості суспільства, яке бажає і може забезпечити функціонування культури в ринкових умовах».

Щоб видавати книжку, треба розуміти її неминущу цінність, треба вміти її берегти і передавати з покоління в покоління. Це вічний духовний скарб народу.

Філологія одна з найцікавіших наук, яка включає в себе цілу сукупність наукових напрямків, що вивчають нашу багату культурну спадщину, виражену як в літературній творчості, так і в мовній культурі. Ця велика область знань, дозволяє професійно проводити аналіз письмових текстів, спираючись на основу їх змістовної частини, стилістичної і мовної конструкції, встановлюючи з високою точністю унікальну історію і сутність особливої духовної культури даного суспільства.

Любов до слова, а саме такий сенс в перекладі з давньо-грецької означає поняття філологія, стало хорошим фундаментом для багатьох випускників та викладачів філологічних факультетів. Саме випускники цих факультетів є одними з найбільших щирих поціновувачів духовної культури і літературної творчості у всьому світі.

Своє професійне свято - День філолога відзначають 25-го травня, слідом за Днем слов’янської писемності і культури. День філологів давно перейшов кордони багатьох держав і по праву його вже можна назвати міжнародним професійним святом фахівців, які представляють ті науки і напрямки, які в своїй сукупності об’єднує філологія. Лінгвісти і літературознавці, вчителі та викладачі в галузі літератури і мови, бібліотекарі та перекладачі й усі, хто пов’язав свою освіту і професійну діяльність з філологією - це надзвичайний колір будь-якої нації. Вони щодня стоять на варті наших культурних і духовних цінностей, не дозволяючи неуцтву проникати і пускати своє коріння в середовищі нашого підростаючого покоління, допомагають сучасному суспільству зберігати актуальні знання, протидіючи плутанині і втрати смислових зв’язків нашої власної культурної традиції.

У День філолога ми приєднуємося до всіх привітань, які йдуть на адресу всіх наших фахівців! Бажаємо Вам успіхів і здоров’я, радості та щастя! Ваша робота і Ваші зусилля відкривають для нас нові горизонти, служать зразковим прикладом глибоких пізнань для нас і наших нащадків, збагачують і надають особливу яскравість для всього нашого суспільного життя! З професійним святом Вас!

Щороку 24 травня у всіх слов’янських країнах відзначають День слов’янської писемності і культури й урочисто прославляють творців слов’янської писемності святих Кирила і Мефодія. Святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій походили із знатного і благочестивого роду й проживали в грецькому місті Солуні. Брати були православними ченцями і слов'янську абетку створили в грецькому монастирі.

Учені вважають, що слов’янська писемність була створена в 9 столітті, приблизно в 863 році. Новий алфавіт отримав назву «кирилиця» за іменем одного з братів, Костянтина, який, прийнявши чернецтво, став Кирилом. А допомагав йому в богоугодну справу освіти слов’янських народів старший брат Мефодій.

Кирило, який з малих літ мав великий хист і досконало опанував всі науки свого часу, а також вивчив багато мов, на основі грецької створив слов’янську абетку. Він істотно змінив грецьку абетку, щоб більш точно передати слов’янську звукову систему. Були створені дві абетки – глаголиця і кирилиця.

Святкування пам’яті святих братів ще в старі часи мало місце у всіх слов'янських народів, але потім, під впливом різних історичних і політичних обставин, було забуте.

На початку XІX століття, разом із відродженням слов'янських народностей, відновилася й пам'ять про слов’янських первоучителів.

У середньовічній Європі слов’янська мова стала третьою мовою після грецької та латинської, за допомогою якої поширювалося слово Боже. Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила та Мефодія і їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов`янських літератур.

Крім того, брати-греки переклали слов’янською мовою Євангеліє, Апостол і Псалтир. За внесок святих Кирила і Мефодія в культуру Європи Папа Іван Павло II в 1980 р. оголосив їх покровителями Старого континенту. День пам’яті цих святих як День слов’янської писемності і культури почали святкувати в Болгарії ще в 19 столітті, а потім ця традиція перейшла і в інші країни:  Україну, Білорусь, Молдову.

На даний час цьому дню присвячуються наукові форуми, проводяться фестивалі, виставки, книжкові ярмарки, поетичні читання, огляди художньої самодіяльності, концерти та інші різноманітні культурні заходи.

День вишиванки в Україні відзначають у третій четвер травня. Основна мета свята — збереження українських національних цінностей та їхня популяризація. День вишиванки з'явився у 2006 році з ініціативи студентки Чернівецького національного університету Лесі Воронюк.

Це свято, присвячене українській національній культурі і традиціям, попри свій відносно молодий вік вже набуло широкої популярності та стало традиційним. Святкові акції, присвячені українській вишитій сорочці, проводяться не лише в Україні, але й далеко за її межами – у країнах Європи, Канаді, Сполучених Штатах Америки, Австралії, тощо.

Вишиванка вважається оберегом від усього поганого, що може статися в людському житті. Вона є символом краси і міцного здоров'я, а також щастя. В Україні вишивка також символізує і сімейну пам'ять, вірність і любов у сім'ї. Експерти вважають, що український народ намагається закодувати щастя, долю, життя і свободу в орнаменті вишивок.

Українська сорочка, прикрашена орнаментованою вишивкою, протягом багатьох століть носилася в Україні як елемент повсякденного та святкового одягу. За словами істориків, перші зразки вишивки на території України з'явилися ще за доби скіфів (VII—III ст. до н. е.).  У Новий та Новітній час вишиванка стала одним з ключових елементів українського національного вбрання. У XIX столітті класик української літератури Іван Франко почав поєднувати вишиванку з сучасним йому європейським костюмом, започаткувавши подібну моду серед свого оточення.

Кілька цікавих фактів про музеї: Капітолійський Музей (Capitoline Museums), найстаріша публічна колекція мистецтв в світі, почав свою роботу в 1471 році, коли папа Сикст IV пожертвував ряд важливих для народу Рима древніх скульптур; музей Ватикану (Vatican Museums), другий найстаріший у світі музей, він почав свою історію з моменту першої публічної виставки, котра складалася так само з представлених публіці колекції скульптур, збирання якої було ініційовано Папою Юлієм II ще в 1506 році; Британський музей (British Museum) вперше був відкритий для публіки 15 січня 1759 року.

18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято.

Міжнародний день музеїв з’явився в календарі в 1977 році, коли на черговому засіданні ICOM (International Council of Museums - Міжнародна рада музеїв) була прийнята пропозиція радянської організації про встановлення цього свята. І з 1978 року цей день відзначається щорічно більш ніж у 150 країнах.

За словами Жака Перо, президента ICOM, «музеї повинні зайняти місце в серці суспільства і бути відкритими громадськості. Розвиток наших установ залежить у великій мірі від допомоги громадськості, і ми повинні запропонувати їй можливість підтримати наші цілі і взяти участь в нашій роботі. Таким чином, необхідно, щоб музеї та суспільство працювали разом, в дусі творчості та інновацій ».

Прийнято вважати, що через музеї суспільство висловлює своє ставлення до історико-культурної спадщини, і з цим важко не погодитись. Збираючи і зберігаючи пам’ятки матеріальної і духовної культури, вони ведуть велику науково-освітню та освітньо-виховну роботу.

Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій.

Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація. 

День, в який вся українська наукова спільнота знаходить для себе час на свято має давні традиції. Вчені теж вміють відпочивати. Професійне свято наукового середовища, було засновано ще за часів Радянського Союзу. Тоді воно відзначалося в третю неділю квітня і було приурочено часу знаменитих нарисів плану науково-технічних робіт. З розпадом цього утворення День науки благополучно перекочував до національних календарів нових суверенних держав.

У незалежній Україні «На підтримку ініціативи відомих вчених, наукових установ, а також професійних спілок України» День науки був встановлений Указом № 145/97 від 14-го лютого 1997-го року діючого на той момент Президента України і відзначається у третю суботу травня. Існує так само і загальний, міжнародний день науковців з альтруїстичним назвою - «Всесвітній день науки за мир і розвиток», який був заснований ЮНЕСКО і відзначається 10-го листопада.

Україна являє собою державу з високим рівнем освіти і науки. НАН України - Національна Академія Наук України, була заснована 27-го листопада 1918-го року і зараз має 3 секції, близько 14-ти відділень і 170 інститутів та інших наукових установ, а також 1400 науково-дослідних інститутів і 330 вищих навчальних закладів, у котрих працюють більш ніж 7000 докторів і 78000 кандидатів наук.

Вчені вміють відпочивати. У їхнє професійне свято ми поспішаємо приєднатися до привітань на адресу всіх вчених і наукових співробітників. Здоров’я Вам і нових досягнень! Успіхів у роботі і щастя в особистому житті! Зі святом Вас, дорогі вчені мужі і вчені дами!

Василь Стефаник (1871-1936)

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня І871 р. в с. Русів Снятинського повіту на Станіславщині (нині — Івано-Франківщина) у сім’ї заможного селянина. Після навчання в школах у с. Русові та м. Снятині він 1883 р. вступив до польської гімназії у м. Коломиї. Тут зав’язалася дружба В. Стефаника з Л. Мартовичем. За українську громадсько-політичну діяльність їх обох у 1890 р. виключили з гімназії. В. Стефаник переїхав до Дрогобича і вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1892 р. Того ж року він вступив на медичний факультет Краківського університету, де вчився до 1900 р.

У вересні 1903 р. В. Стефаник відвідав Наддніпрянську Україну: був присутнім на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві й зустрічався з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинсь­ким та ін. З 1903 р. В. Стефаник постійно жив у селі: до 1909 р. — у Стецеві, а потім до кінця жит­тя— у Русові.

1907 року письменник став заступником депутата австрійського парламенту В. Охрімовича. Після того як 1908 року В. Охрімович зрікся мандату, В. Стефаникові довелося виконувати обо­в’язки депутата аж до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.

У період визвольних змагань В. Стефаник брав участь у роботі Української національної ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), у складі делегації ЗУНР відвідав Київ під час проголошення соборності українських земель 22 січня 1919 р. Перебуваючи в тій частині України, що була під владою Польщі, В. Стефаник активно цікавився подіями в УРСР, відсилав до радянсь­ких журналів («Вапліте», «Червоний шлях», «Плуг») свої нові твори.

Відгуком на літературну дискусію 1925-1928 рр. стала новела «Межа» (1926 р.), яка мала при­святу «М. Хвильовому» і була надрукована у «Літературно-науковому віснику», що його редагував Д. Донцов. Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 р.  

В. Стефаник — один із представників «Покутської трійці» (умовне об’єднання трьох україн­ських письменників: Василя Стефаника, Леся Мартовича та Марка Черемшини). Назва походить від регіону, оскільки усі троє були з Покуття. Завдяки постійній та тісній співпраці молоді пись­менники пройшли так звану Франкову школу та сформувалися під його безпосереднім впливом. Саме І. Франко брав активну участь у становленні та формуванні таланту Стефаника, Мартовича та Черемшини.

Літературну діяльність В. Стефаник розпочав поезіями в прозі (1896-1898 рр.). У жовтні 1897 р. на сторінках чернівецького часопису «Праця» була надрукована новела «Виводили з села», пізніше — новели «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка» та «Сама саміська», які одразу зро­били його широковідомим українським письменником. Ці твори ввійшли до першої збірки В. Сте­фаника «Синя книжечка» (1899 р.). Пізніше виходили книги новел «Камінний хрест» (1900 р.), «Дорога» (1901 р.), «Моє слово» (1905 р.), «Земля» (1926 р.). Шанувальники творчості митця нази­вали його, за висловом Марка Черемшини, «поетом мужицької розпуки».

Для творчості В. Стефаника характерна експресіоністична (від лат. expression — вираження) манера письма, що передбачає вираження глибини й ірраціональності психології навіть звичайної людини через зовнішню напругу її переживань та емоцій. В. Стефаник прагнув виразити духовне (приховане) через реальне (зовнішнє), звернути увагу на духовну деградацію сучасного йому світу, зрозуміти сенс страждання і смерті людини. Звідси випливає його увага до оригінальних і незвичних епітетів і порівнянь, майстерне використання діалогів, лаконізм та фрагментарність письма.

Іван Малкович — український поет і видавець.

Народився 10 травня 1961 року в Березові Нижньому на Івано-Франківщині. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музучилища та філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Член Спілки письменників з 1986 р. Лауреат Шевченківської (2017) та інших літературних премій, кавалер "Ордена усмішки" (Польща).

Автор семи «дорослих» поетичних книг: «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «Із янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010, 2011 (2-ге, доповнене видання); «Подорожник з новими віршами», 2013, 2016, 2017.

Ще 19-річним юнаком на всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені таємним голосуванням кількох сотень літераторів І.Малковича було обрано «Найкращим молодим поетом». «Увесь літературний Ірпінь кілька днів величав мене „королевичем молодої поезії“, тож моєму юнацькому щастю не було меж... Ми захлиналися своїми й чужими віршами, а я до півночі, до крові на пальцях, грав на гітарі і співав призабутих гуцульських і лемківських пісень...»

Публікацію його першої книги відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. «Вихід кожної його поетичної книги ставав подією літпроцесу... Неомодерні поезії І.Малковича стали зразками витриманого смаку поетики «нової хвилі». (Енциклопедія актуальної літератури).

Іван Малкович — редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. «Це людина, маніакально віддана ідеї «особливо якісної української книги». (Книжковий огляд, № 1, 2002).

Вірші Івана Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, бенгальською (Індія), литовською, норвезькою, грузинською, азербайджанською, словацькою, словенською мовами.

У видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» побачили світ чотири поетичні книжки Івана Малковича «Із янголом на плечі», 1997 (у межах видавничого проекту «Поетична аґенція «Княжів»), «Вірші на зиму», 2006; «Все поруч», 2010; 2011 (2-ге, доповнене видання); «Подорожник», 2013; «ПОДОРОЖНИК з новими віршами», 2016, 2017 (два видання), «Яксу́нині береги», 2020.