Білоцерківський академічний
ліцей «Колегіум»

У 1994 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 16 вересня Міжнародним днем охорони озонового шару. День встановлено на згадку про підписання Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар.

У 1987 році 36 країн, у тому числі і СРСР, підписали документ, згідно з яким країни-учасниці повинні були обмежити і повністю припинити виробництво озоноруйнівних речовин.

Державам пропонувалося присвятити цей день пропаганді діяльності відповідно до завдань і цілей, викладених у Монреальському протоколі і поправки до нього. Озоновий шар, цей тонкий газовий щит, захищає Землю від згубної дії певної частини сонячної радіації, сприяючи тим самим збереженню життя на планеті.

Озоновий шар простягається над землею величезною шапкою, що йде в космос. Ця хімічна сполука спостерігається на висоті 100 кілометрів. Він, особливо у верхніх шарах атмосфери, захищає Землю від жорстких небезпечних випромінювань. Якщо цей шар скінчиться коли-небудь, це буде небезпечно для всієї біосфери, для всього живого. Від потрапляння ультрафіолетових променів на людину, може виникнути рак шкіри, сліпота та інші захворювання.

У 80-ті роки вчені зробили відкриття: в районі Антарктиди загальний вміст озону зменшилося в 2 рази. Саме тоді з’явилася назва «озонова діра». На виснаження озону впливає окис хлору. Він є продуктом заводів, підприємств промисловості. Ми не в змозі запобігти появі озонових дірок. Однак зберегти озон хоча б на побутовому рівні людині під силу.

Щороку в другу суботу вересня святкують День українського кіно. Фактично це свято є професійним днем працівників кінематографії. Свято з'явилося з виходом президентського указу 12 січня 1996 року.

Як відомо з історії, перше українське кіно зняли у вересні 1896 року. Містом-родоначальником української кінематографії став Харків. Першим оператором кіно в Україні був фотограф Альфред Федецький. Він зняв хронікальні сюжети і в грудні влаштував перший показ в Харківському оперному театрі.

Першою українською кіноактрисою стала Віра Холодна, яка переважно знімалася в Одесі.

Усеукраїнське фотокіноуправління, яке займалося розвитком українського кіно, було засноване в 1922 році. У 1928 році в Україні відкрили Київську кінофабрику, яка згодом була названа на честь Олександра Довженка.

З 2003 року в Україні діє закон, що регулює розвиток кіноіндустрії в країні. На жаль, День українського кіно – це не завжди привід до радості, оскільки рівень українського кінематографу не досягає рівня світової кіноіндустрії – здебільшого через слабке фінансування галузі.

Міжнародний день грамотності – свято, що відзначається щорічно 8 вересня та символізує досягнення всього людства.

Уже понад півстоліття тому, з 1966 року, ЮНЕСКО офіційно почала відзначати Міжнародний день грамотності 8 вересня. Дата вибрана не випадково. За рік до цього в Тегерані відбулася Всесвітня конференція міністрів освіти з ліквідації неграмотності, яка й рекомендувала активізувати зусилля суспільства з поширення грамотності серед населення Землі.

Що означає грамотність? Це не тільки вміння читати й писати на примітивному рівні. За визначенням ЮНЕСКО, грамотність для людини прирівнюється до свободи.

Одне зі значень слова "грамотність" - це володіння цілим комплексом суспільно-необхідних знань і навичок, які дозволяють людям свідомо брати участь у соціальних процесах, а також вільно спілкуватися різними мовами і в різних культурах у сучасному світі.

Грамотність - свято для людства, яке досягло вражаючого прогресу в цій галузі, довівши кількість грамотних людей у світі до чотирьох мільярдів. Однак грамотність для всіх - дітей, молоді та дорослих - ще не до кінця досягнута мета.

5 вересня світова спільнота відзначає Міжнародний день благодійництва, який був проголошений резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 17 грудня 2012 року (затверджений 7 березня 2013) з метою заохочення діалогу між людьми, що належать до різних цивілізацій, культур і релігій, а також солідарності зі знедоленими.

Ініціаторкою Дня виступила Угорщина. Міжнародний день благодійництва збігається й приурочений до Дня пам’яті Терези Калькуттської (встановлений Римо-католицькою церквою 19 жовтня 2003 року) – місіонерки Римо-католицької церкви, відомої своїм подвижництвом у справах доброчинності, однієї з засновниць (1950) і настоятельок Ордену милосердя, лауреата Нобелівської премії миру 1979 року «за допомогу стражденному людству».

Злидні та пов’язані з ними проблеми продовжують залишатися в усіх країнах світу, незалежно від рівня їхнього економічного, соціального і культурного розвитку. В усіх країнах світу є люди з фізичними вадами, діти-сироти, безхатченки, ті, хто гостро потребує допомоги від інших членів суспільства – більш забезпечених і більш успішних. Вчасно надана допомога – будь-яка – велика, мала, фінансова, моральна, іноді рятує людське життя.

Цього дня ООН пропонує всім державам-членам, організаціям системи ООН та іншим міжнародним і регіональним організаціям, а також громадянському суспільству, включно з неурядовими організаціями та окремими особами, відзначати Міжнародний день благодійництва відповідним чином, усіляко сприяючи благодійності, зокрема й шляхом проведення просвітницьких та пропагандистських заходів.

Благодійність, як добровільність і філантропія, єднає людей і сприяє створенню інклюзивного і більш сталого суспільства. Благодійність доповнює діяльність державних структур у сфері охорони здоров’я, освіти, житлового будівництва і захисту населення, сприяє розвитку культури, науки, спорту і забезпечує охорону природи.

Шановні педагоги, дорогі учні, батьки!

Щиро вітаємо з Днем знань – справжнім усенародним святом мудрості, доброти й людяності.

Цей день завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і водночас нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень, до самостійного життя.

Бажаємо всім ліцеїстам на цьому шляху підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети. Переконані: ваші здібності, наполегливість стануть запорукою визначних успіхів у дорослому житті, а сприятимуть цьому високі стандарти української освіти, рівні можливості в її здобутті для кожної дитини.

Нехай цьогорічний Першовересень буде сонячним, несе добрий настрій у кожну школу, кожну родину!

З повагою

директор ліцею

Галина Склярова

165 років від дня народження Івана Яковича Франка

 Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у сільській початковій школі (1862-1864 рр.), у так званій нормальній школі при василі­анському монастирі (1864-1867 рр.), пізніше — у Дрогобицькій гімназії (1867-1875 рр.). 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880 р.; 1889 р.). Майже постійно співпрацював з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, нау­ковець. Наукові інтереси Франка зумовили роботу над докторською дисертацією, яку він захистив 1893 р. у Віденському університеті. З 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». Взимку 1907-1908 рр. здоров’я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер І. Франко 28 травня 1916 р.; похований у Львові. Іван Франко — поет, прозаїк, драматург. Початок його літературної діяльності припадає на часи навчання в гімназії. Першими спробами були поезії, що друкувалися в журналі «Друг» та сформували збірку «Баляды і росказы» (1876 р.). Найкращі твори другої половини 70-80-х рр. склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887 р.), що засвідчила творче зростання митця. Збірка поєднує поезії на різні теми, переважно громадянські. Наступна книжка поезій Франка «Зів’яле листя» (1896 р.) цілком відповідає авторському визначенню ліричної драми. Біографічно зумовле­на, вона водночас є мистецьким шедевром і драматичним людським документом. До збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.) увійшли переважно поезії 1897 р. та частина більш ранніх творів. У них знайшли відображення моральні й громадянські пошуки автора, позначені напруже­ним драматизмом та складною динамікою емоцій. 1900 року побачила світ поетична збірка Франка «Із днів журби». Важливим етапом його поетичної біографії стала наступна книжка «Semper tiro» (1906 р.). Франкові належить авторство ряду творів у жанрі поеми, серед яких на особливу увагу заслуговують «Іван Вишенський» та «Мойсей». Останній твір стосується складного комплексу національної, громадянської й особистісної проблематики, осмисленого в узагальнено-філософському ключі. Поема перейнята суворим усвідомленням неминучості жертв і складних випробувань на шляху людини й народу до духовного оновлення. І. Франко — автор більш як ста прозових творів. Природно, що не всі з них однорідні за мис­тецькими вартостями. Прикметною особливістю прози письменника є її виражена тенденційність, що іноді переходить у публіцистичність, схематичну ілюстрацію політичних ідей, як, наприклад, у повісті «Борислав сміється» (1881-1882 рр.). Серед драматургічних творів Франка безсумнівним здобутком є п’єса «Украдене щастя» (1893 р.).

День Державного Прапора України

Свято було засновано в 2004 році президентом Леонідом Кучмою. Однак історія українського прапора почалася задовго до цього. Першим задокументованим використанням жовтого та синього кольорів був герб Львівської землі.

А ось перше офіційне визнання синьо-жовтого прапора 22 березня 1918 року, коли Центральна Рада прийняла Закон, затвердивши поєднання жовтого і блакитного кольорів як прапору Української Народної Республіки.

24 серпня 1991 відбулося проголошення Акта про Незалежність України, і над будинком Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор. Символами України в новітньому їх трактуванні є безхмарне небо як символ миру - синій колір, і стиглі пшеничні ниви як символ достатку - жовтий колір.

У серпні 2004 року Президент підписав Указ № 987/2004 про встановлення Дня Державного Прапора України, який святкується щорічно 23 серпня. 

День Незалежності України

Щорічно 24 серпня українці святкують пам'ятний день визнання суверенітету країни – День Незалежності України.

Вперше День Незалежності України відзначили 16 липня 1991 року – в річницю прийняття Декларації про державний суверенітет України Верховною Радою УРСР.

Згодом цю дату перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день 1991 Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення Незалежності України.

Остаточно День Незалежності України був підтверджений на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року.

Свято Преображення Господнього - Ісуса Христа, в народній традиції називається також Яблучний Спас і святкується християнами у кінці другої декади серпня. Церкви католицької, православної та протестантської традиції проводять святкові богослужіння.

Що це означає: двонадесяте свято для християн в цьому році, сьогодні? Як стверджує вікіпедія, преображення по-грецьки - метаморфоза. Ікона, час богослужінь і що брати у Церкву - про це дуже точно говорить Слово Боже.

Після бесіди про хрест і про славу царства Свого, Ісус Христос, під час перебування Свого в Галілеї, взяв з учнів Своїх трьох свідків воскресіння дочки Яіра, Петра й двох братів, Якова й Івана, і тільки з ними одними пішов на найвищу в тому місці гору - Фавор, щоб там помолитися. Зійшовши на вершину гори, Він став на молитву, а Його учні сіли відпочити й від втоми заснули. Під час цієї-то молитви відбулося дивовижне преображення Ісуса Христа і дотикове Його учням відкрилася Його слава, як Єдинородного від Отця. Вид лиця Його змінився: воно просяяло як сонце. І стала одежа Його біла як сніг, заблищала як світло. І з іншого світу постали сюди два найбільших пророки, законодавець Мойсей і Ілія. Вони з’явилися у славетному вигляді; але розмовляли з Ісусом Христом про останні дні земного життя Його, які Він повинен закінчити в Єрусалимі. Прокинулись апостоли: і побачили славу Його й обох мужів тих, що стояли з Ним. Серця їх наповнилися нез’ясовним захопленням: втім вони спостерігали і слухали мовчки. Але коли пророки відходили від Ісуса Христа, Петро не втримав пориву захопленої душі, він вигукнув: "Учителю, Учителю, Господи, як добре бути нам тут! Якщо хочеш, поставимо тут три намети. Один Тебі. Один Мойсеєві і один Іллі." Коли він це говорив, раптом стала світла хмара та осяяла їх, і зійшов із хмари голос: "Це Син Мій Улюблений, в якому все Моє благовоління, Його слухайте." Почувши цей голос, учні попадали на обличчя свої від страху. Але Ісус Христос підійшов до них і сказав: "встаньте і не бійтеся." Коли вони вийшли, то біля себе нікого вже не бачили крім одного Ісуса Христа. Коли вони сходили з гори, Ісус Христос наказав їм нікому не розповідати, що вони бачили, аж поки Син людський не воскресне з мертвих. (Мт 17:1-13, Лк 9:28-36, Мк 9:2-12).

У деякій мірі Свято Преображення пов’язано і можна порівняти з старозавітним Святом Кучок. «Якщо хочеш, зробимо тут три намети», - каже Петро до Ісуса. Цей зв’язок підтверджує і традиція здійснювати у свято Преображення (як і під час Свята Кучок) освячення плодів. На Сході до початку серпня встигають злаки та виноград, які християни приносять до храму для благословення на знак подяки Богові за дарування цих плодів. Частину цього врожаю в перші століття християни жертвували до храму для здійснення таїнства Євхаристії.

У християнстві освячення плодів у день свята Преображення набуло особливого символічного значення: у Преображенні Христа показано щось нове, перетворення і благодатний стан, що людина і світ знаходять Воскресінням Христа і яке здійсниться у воскресінні всіх людей. І вся природа, яка прийшла в розлад з того моменту, коли у світ через людину увійшов гріх, тепер разом з людиною очікує найближчого оновлення.

Свято Преображення відзначається Східною Церквою з IV століття. У календар Західної Церкви воно було введене папою Калікстом III у 1457 році. В традиції Вірменської Церкви свято Преображення включено у великодній цикл, є рухливим і відзначається в сьому неділю після П’ятидесятниці.

Про образи і ікони, яблука та мед, за аналогією з трьома кущами, які все ж таки стали дуже популярні в традиції цього свята, Бог вже відповів, а ми нагадуємо - Його слухайте!

250 років від дня народження Вальтера Скотта

Сер Вальтер Скотт вважається основоположником жанру історичного роману. Успіх його творів пояснюється унікальною мовою, яскравими, живими описами і легкістю стилю. Саме в романах з найбільшою повнотою проявився літературний геній письменника. Навіть сімейно-побутові конфлікти він пов'язав з долями нації й держави, із розвитком суспільного життя. Творчість Скотта справила величезний вплив на європейську та американську літератури.

Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 в Единбурзі (Великобританія), в родині адвоката. Вже в ранньому віці він відрізнявся живим розумом і феноменальною пам'яттю. У дитинстві Вальтер жив в Сандіноу, на фермі діда, де перейнявся духом шотландської історії, поезією народних балад і легенд, також він дуже любив читати історичні твори.

Освіта Скотт отримав в школі в Единбурзі, а пізніше в Кельс. За бажанням батька він обрав кар'єру юриста, допомагав йому в справах, а в 1792 році склав іспит на адвоката, але захоплення книгами не залишив і як і раніше багато часу присвячував читанню. Тоді ж почав збирати старовинні шотландські балади і пісні. У 1797 році він одружився на Шарлоту Карпентер, з якою вони щасливо прожили багато років.

Щоб заробити на утримання родини, в 1799 році Вальтер обійняв посаду головного судді графства Селкіркшір, а через кілька років став одним з головних секретарів Верховного суду Шотландії. Скотт до кінця днів виконував ці обов'язки, не нехтуючи професією на користь письменництва. Хоча з часом літературна праця став основним джерелом його добробуту.

Першими публікаціями Скотта стали переклади творів Г.Бюргера і І.Гете в 1790-х роках. У 1802 році він опублікував зібрані і відредаговані їм балади під назвою «Пісні шотландської кордону». Ця книга принесла йому популярність. Перша поема Скотта власного твору — «Пісня останнього менестреля» вийшла в 1805 році і кілька разів перевидавалася. Подальші його романтичні поеми — «Марміон» (1808), «Діва озера» (1810), «Рокбі» (1813), «Володар островів» (1815) та інші — принесли Скотту славу видатного поета.

У 1810-х роках Скотт вклав гроші в друкарню, яка до 1813 року опинилася на межі банкрутства. Вальтер її врятував, але для покриття боргів всі наступні твори він писав виключно для продажу, орієнтуючись на інтерес публіки. Перший роман Скотта «Уеверлі» (1814) з'явився анонімно, а наступні виходили як твори автора «Уеверлі».

Його романи поділяють на дві основні групи. Перша присвячена минулому Шотландії — «Гай Маннерінг» (1815), «Шотландські пуритани» (1816), «Монастир» (1820), «Антиквар» (1816) та інші. Друга група романів присвячена минулого Англії і континентальних країн — «Айвенго» (1819), «Кенільворт», (1821), «Пригоди Найджела» (1822), «Вудсток» (1826), «Анна Гейерштейнская» (1829) та інші.

Одночасно Скотт видав понад сімдесят томів інших авторів, а також опублікував ряд творів на історичні та історико-літературні теми: «Про демонології і чаклунстві» (1820), «Смерть лорда Байрона» (1824), « Життя Наполеона Бонапарта» (1827),«Історія Шотландії» у двох томах (1830), чотири випуски «Оповідань дідуся» (1830).

У 1831 році здоров'я письменника різко похитнулося, і лікарі вмовили його поїхати лікуватися в теплі країни. Вальтер відправився в Італію на кораблі, але в дорозі відчув себе погано і незабаром повернувся в свій маєток Аббатсфорд, де кілька місяців перебував в напівнепритомному стані. 

Помер Вальтер Скотт 21 вересня 1832 року у своєму маєтку, де в даний час відкрито музей знаменитого письменника.

«Головне на дорозі -
Казали мені друзі -
Різноокий, одноногий,
З ним жартувати не можна».
Я трохи злякався
Почувши цю розмову,
Але побачивши, здогадався -
Це ж просто - світлофор.

В. Даль

Не дарма статтю, присвячену найважливішому регулювальнику руху на дорогах, відкриває саме дитячий вірш. Адже тісне знайомство зі світлофором кожен з нас починає ще в дитинстві, не припиняючи цю корисну дружбу аж до кінця своїх днів. Подібно до людей певної професії, «різноокий постової» має свій власний свято, що відзначається щорічно. Дата проведення свята «Міжнародний день світлофора» - 5 серпня.

Історія виникнення світлофора

Момент святкування Міжнародного дня світлофора вибрали згідно з історичними відомостями, які свідчать про те, що в 1914 році, тобто рівно 100 років тому світ побачив перший прототип сучасного регулюючого пристрою. Сталося це в США, місті Клівленд. Автором винаходу став інженер Джеймс Ход, його дітище встановили на перетині сто п’ятої вулиці і авеню Евклід відразу в кількох примірниках. Відмінною особливістю даних світлофорів була наявність ліхтарів двох кольорів: зеленого і червоного, а також видання звукового сигналу в момент перемикання світла.

Зрозуміло, світлофор Джеймса Хода не був першим у своєму роді, як вже говорилося вище, а являв собою попередника сучасного регулюючого пристрою. До американського інженера подібну апаратуру створив Лестер Вайр, теж громадянин США. Його варіант штучного постового також працював від електричної мережі, мав два світлових сигналу - відповідно зеленого та червоного кольорів, але, правда, без звуку. Це пристрій цілком могло прикрасити американські вулиці замість з'явився два роки потому «музичного» світлофора, однак цей проект не отримав, на жаль, патенту.

Ну а як регулювали рух на дорогах до появи електричних пристроїв? Для цього використовували світлофор, винайдений в XIX столітті, а саме в 1868 році інженером Джоном Пік Найтом. Він зовсім не був схожий ні на перші електричні регулювальні апарати, ні тим більше на сучасні. Зовнішній вид світлофора XIX-го століття дуже нагадував такий семафора, що виконує аналогічну функцію на залізничних коліях. Йому було властиво ручне управління, а представляв світлофор собою набір з двох семафорний стрілок: горизонтальна говорила про необхідність зупинитися, розташована під кутом 45º - про можливості переміщення. Нічний варіант відрізнявся тим, що стрілки змінювалися газовими ліхтарями червоного (зупинення) та зеленого (переміщення) кольорів.

Але повернемося до електричних світлофорам. Після винаходу Джеймса Хода, здавалося, ніщо вже не зможе здивувати пішоходів. Але як би не так! У 1920 році з'явилися триколірні пристрої, що регулюють рух на дорогах - знову ж таки в Америці, на цей раз у Детройті та Нью-Йорку. Авторами винаходу виступили два вчених - Вільям Потте і Джон Ф.Харрис.

У Європі спочатку світлофори були встановлені на французьких вулицях у 1922 році, а вже потім у всіх інших державах. У Великобританії дане нововведення прикрасили проспекти лише 5 років тому.

Якщо говорити про нашу країну, то поява тут автоматичного регулювальника пішохідного і транспортного руху відноситься до радянської епохи. Самим першим містом, який обзавівся подібним пристроєм став Ленінград. Світлофор встановили на перетині проспектів Невського і Литейного - тоді 25 Жовтня та Володарського. Сталося це подія пізніше, ніж у всій Європі - в 1930 році. Слідом електронний регулювальник руху з'явився і в Москві.