Білоцерківський академічний
ліцей «Колегіум»

Шановні педагоги, дорогі учні, батьки!

Щиро вітаємо з Днем знань – справжнім усенародним святом мудрості, доброти й людяності.

Цей день завжди особливо урочистий і хвилюючий, адже саме з нього починається незвіданий, цікавий і водночас нелегкий шлях до пізнання, до нових звершень, до самостійного життя.

Бажаємо всім ліцеїстам на цьому шляху підкорити нові вершини знань, зустріти добрих і надійних друзів та досягти омріяної мети. Переконані: ваші здібності, наполегливість стануть запорукою визначних успіхів у дорослому житті, а сприятимуть цьому високі стандарти української освіти, рівні можливості в її здобутті для кожної дитини.

Нехай цьогорічний Першовересень буде сонячним, несе добрий настрій у кожну школу, кожну родину!

З повагою

директор ліцею

Галина Склярова

«Вакциновані й відкриті!» 

 Міністерство охорони здоров’я спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) в Україні та магазином гаджетів та аксесуарів «Цитрус» оголосили національний конкурс «Вакциновані й відкриті». У конкурсі можуть взяти участь тільки ті заклади, в яких вакциновано понад 80% працівників від COVID-19.

 В Україні очікується поширення штаму «Дельта» й зростання захворюваності на COVID-19. В областях, які перейдуть до жовтого, помаранчевого або червоного рівнів епідемічної безпеки, відкритися та працювати у звичайному режимі зможуть лише ті освітні заклади, в яких мінімум 80% персоналу будуть повністю вакциновані.

 Вакцинація від COVID-19 — безпечний та ефективний спосіб захиститися від важкого перебігу COVID-19 та госпіталізації. Контактуючи з великою кількістю людей щодня, освітяни мають підвищений ризик заразитися  на COVID-19.

 Усі працівники ліцею зацікавлені у тому, щоб наш навчальний заклад залишався відкритим і безпечним для кожної дитини, тому ми підтримуємо вакцинацію від COVID-19.

На честь цього автора в Києві названо одну вулицю. На жаль, вона лише одна така в Україні. От  би пожити на вулиці імені Теодора Драйзера, майстра описувати фінансове становище Америки минулих століть в поєднанні з детальним змальовуванням найрізномітніших рис людського характеру. Та ще й так, що герої разом зі своїми примхами, планами, навичками постають перед тобою ще більш виразно, ніж голлівудські актори на фоні 3D-ефектів. Надбання для людства цього автора ще дуже довгі роки не втратить актуальності.

“Сестра Керрі” Теодора Драйзера вийшла друком в Україні ще в 90-х роках минулого століття, а продається в магазинах дотепер, через свою неповторність і як ідеальний варіант відкрити для себе американського класика. Зокрема, через невеликий обсяг та порівняно швидкий розвиток подій, що залишає бажання читати подібне ще.

      Цікавим фактом є те, що повість автор спочатку спробував опублікувати в журналі, а після несхвалення тексту редактором, все ж таки видав його за свій кошт. І це було варто того.

 Часто твором номер один, який рекомендують для початку і як найвідоміший твір автора, називають “Американську трагедію”.  

     “Дженні Герхардт” – ще одна невелика, але достойна для переливання читацьких почуттів з чаші спокою в чашу нестримних переживань історія. Це книжка про рішучість, випробування та незвичайну жіночу вдачу в часи нелегких та нестабільних часів.

       Уміння Теодора Драйзера писати просто і насичено прийдеться до душі найвибагливішим читачам, а шанувальники історії мають оцінити майстерне відображення неприкрашеної реальності – за це Драйзер не раз потрапляв під грозу критиків і заслужив славу сміливого висвітлювача суспільного ладу тодішньої Америки.

25 серпня 1944 року після більше чотирьох років нацистської окупації французька 2-а мотопіхотна дивізія і американська 4-а піхотна дивізія звільнили Париж. Опір німців був невеликий і командувач німецького гарнізону генерал Дітріх фон Хольтіц, котрий проігнорував наказ Адольфа Гітлера спалити Париж до тла, підписав у полудень формальний акт про капітуляцію. 26 серпня війська генерала Шарля де Голля пройшли переможним маршем по Єлісейських полях. 

МАКОВІЯ – спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.) Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, як і на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний.

    Освячені на Маковія квіти й трави зберігали за іконами як помічне зілля. Якщо захворювала якась свійська тварина, її годували засушеними квітами, скурювали, поїли відварами із трав. Освячений у церкві мак, особливо дикий (видюк), використовували для охорони житла, худоби, двору від усякої нечистої сили. Букет-маковійка мав складатися не менш як з семи квітів, бо братів Маккавеїв було семеро. Ця традиція збереглася до наших днів.
    У деяких селах Київщини на Маковія встановлювали високі хрести, прикрашаючи їх квітами й головками маку, а зверху прикріплювали гарбузову маску з запаленою свічкою всередині, що нагадувало людський череп. Протягом усієї ночі хлопці та дівчата співали й танцювали, оберігаючи свій маковіївський хрест від сусідів-однолітків з інших вулиць чи кутків, які намагалися його викрасти або зламати.

165 років від дня народження Івана Яковича Франка

 Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався у сільській початковій школі (1862-1864 рр.), у так званій нормальній школі при василі­анському монастирі (1864-1867 рр.), пізніше — у Дрогобицькій гімназії (1867-1875 рр.). 1875 року вступив на філософський факультет Львівського університету, який залишив через арешт у червні 1877 р. Пізніше був заарештований ще двічі (1880 р.; 1889 р.). Майже постійно співпрацював з різноманітними періодичними виданнями, на сторінках яких виступав як критик, публіцист, нау­ковець. Наукові інтереси Франка зумовили роботу над докторською дисертацією, яку він захистив 1893 р. у Віденському університеті. З 1894 р. видавав журнал «Житє і слово», після закриття якого з 1898 р. був членом редакційного комітету «Літературно-наукового вісника». Взимку 1907-1908 рр. здоров’я письменника значно погіршилось. Матеріальні нестатки й виснажлива праця призвели до загострення хвороби восени 1915 р. Помер І. Франко 28 травня 1916 р.; похований у Львові. Іван Франко — поет, прозаїк, драматург. Початок його літературної діяльності припадає на часи навчання в гімназії. Першими спробами були поезії, що друкувалися в журналі «Друг» та сформували збірку «Баляды і росказы» (1876 р.). Найкращі твори другої половини 70-80-х рр. склали поетичну збірку «З вершин і низин» (1887 р.), що засвідчила творче зростання митця. Збірка поєднує поезії на різні теми, переважно громадянські. Наступна книжка поезій Франка «Зів’яле листя» (1896 р.) цілком відповідає авторському визначенню ліричної драми. Біографічно зумовле­на, вона водночас є мистецьким шедевром і драматичним людським документом. До збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.) увійшли переважно поезії 1897 р. та частина більш ранніх творів. У них знайшли відображення моральні й громадянські пошуки автора, позначені напруже­ним драматизмом та складною динамікою емоцій. 1900 року побачила світ поетична збірка Франка «Із днів журби». Важливим етапом його поетичної біографії стала наступна книжка «Semper tiro» (1906 р.). Франкові належить авторство ряду творів у жанрі поеми, серед яких на особливу увагу заслуговують «Іван Вишенський» та «Мойсей». Останній твір стосується складного комплексу національної, громадянської й особистісної проблематики, осмисленого в узагальнено-філософському ключі. Поема перейнята суворим усвідомленням неминучості жертв і складних випробувань на шляху людини й народу до духовного оновлення. І. Франко — автор більш як ста прозових творів. Природно, що не всі з них однорідні за мис­тецькими вартостями. Прикметною особливістю прози письменника є її виражена тенденційність, що іноді переходить у публіцистичність, схематичну ілюстрацію політичних ідей, як, наприклад, у повісті «Борислав сміється» (1881-1882 рр.). Серед драматургічних творів Франка безсумнівним здобутком є п’єса «Украдене щастя» (1893 р.).

24 серпня 1853 були вперше виготовлені картопляні чіпси. Як і багато інших культових винаходів, чіпси з’явилися випадково і пройшли довгий шлях на ринок, ставши в результаті однієї з найбільш споживаних закусок у світі.

Згідно з кулінарною легендою, картопляний чіп "народився", коли шеф-кухар одного з ресторанів, на ім’я Джордж Крум, працюючи в 1853 році в місті-курорті Саратога-Спрінгс, що на сході штату Нью-Йорк (США), представив перші шматочки чіпсів одному з найбагатших і найуспішніших підприємців США XIX століття на ім’я Корнеліус Вандербільт. Вандербільт, відвідуючи ресторан, де працював Крум, поскаржився на те, що картопля на його тарілці була недостатньо тонко нарізана і хотів повернути порцію. Обурившись на те, що тарілку було відіслано назад, Крум нарізав свіжу порцію картоплі так тонко, що вона стала схожою на папір. Приготувавши її так, щоб вона не була занадто хрусткою і її можна було підхопити виделкою, він наказав винести блюдо назад Вандербільту, чекаючи, що від побаченої віртуозної майстерності кухаря той буде осоромлений і покине заклад.

Замість цього залізничний магнат оцінив страву дуже високо. Так з’явилася нова страва.

День екологічного боргу (День екоборгу) — день настає тоді, коли кількість використаних ресурсів перевищує той обсяг, який Земля здатна відновити за рік.

Цей день визначає науково-дослідницька організація «Глобальна мережа екологічного сліду[en]» (Global Footprint Network, GFN), яка запропонувала його в 1987 році. За дослідженнями цієї організації у 1961 році людство використало тільки дві третини потенціалу Землі. Вперше екологічний борг був зафіксований 29 грудня 1970 року. Це означало, що людство в загальному за 1970 рік спожило більше ресурсів, ніж дала за цей час Земля.

У 1987 році, коли почалося відзначення цього дня, він припав на 19 грудня. У наступні роки цей день наступав все раніше, за невеликими винятками. Так у 1997 році цей день припав на 1 листопада, у 2007 році — на 21 серпня, у 2016 році — на 8 серпня, у 2017 році — на 2 серпня, у 2018 році - 1 серпня. Якщо така тенденція збережеться, то в 2030 році потрібно буде вже дві таких Землі для забезпечення потреб людства.

Цей день наступає для кожної краї у різні дні. Є країни, зокрема Індія, які споживають менше ресурсів, ніж отримують від природи.

Найраніше день екологічного боргу наступив у 2017 році в Люксембурзі (17 лютого), Катарі (19 лютого) і Австралії (12 березня). У 2018 році - у Катарі (9 лютого), Люксембурзі (19 лютого), ОАЕ (4 березня). Це пояснюється високою щільністю населення і дефіцитом природних ресурсів. Україна вичерпала свої природні ресурси у 2017 році вже до 12 липня, а 2018 році - 27 липня.

З того часу, як людина зайнялася одомашненням тваринного світу, їй стало ясно, що є тварини, яких краще так і залишити в їх природному дикому середовищі. Навпаки - тварини, які цілком підкорилися їй, влилися в суєтний світ людини настільки, що стали невід’ємною частиною її власного середовища проживання. Здавалося б всі основні крапки були розставлені і межі визначені. Людина сміливо взяла на себе відповідальність і встановила правила, що дозволило їй з успіхом вести своє домашнє господарство, а його домашні тварини гармонійно доповнювали цю картину.

Бездомні тварини стали з’являтися практично відразу і це було обумовлено цілком природними причинами. Десь вони втрачали своїх господарів, десь їх втрачали самі господарі, десь вони попросту були викинуті за непотрібністю, завжди залишаючись вірними цьому, вже зовсім не чуждому їм, людському середовищу. Коли це стало проблемою - вже ні хто і не пам’ятає, але людина, по більшості цілком з гуманних міркувань, намагалася вирішувати її протягом багатьох століть.

Звертаючись до нашої історії, цю проблему в більшості випадків і найбільш ефективно вирішували, і до цих пір намагаються вирішувати на локальному рівні, знаходячи цим тваринам новий притулок або ж виробляючи достатньо лояльне ставлення громадськості до цих тварин, підтримуючи їх своєю добротою і елементарної турботою. Це не складно і багатьом з нас відомі ці відносини. Але бувають серед нас і ті, для кого саме поняття «доброта» і «турбота» чужі навіть за своєю суттю. Їхнє ставлення до братів наших менших завжди викликає у нас «м’яко кажучи» тихий жах і невимушене занепокоєння. Не менше занепокоєння може викликати і наша з вами байдужість, так як саме цим і досягається та гострота конфлікту, коли проблема безпритульних тварин може віроломно і беззастережно вторгнутися і в життя будь-якої, навіть самої далекої від цих питань людини. Це не дивно, адже тварини також жадають життя, вони можуть хворіти, вони можуть приносити з собою масу серйозних і страшних недуг.