
Поет, прозаїк і публіцист… учений і громадський діяч… щирий, привітний, товариський… люблячий чоловік і батько… це – про людину, яку добре знають тисячі жителів нашого міста і десятки тисяч читачів далеко за межами Білоцерківщини, - про Андрія Дмитровича Гудиму.
А.Д.Гудима живе і творить у Білій Церкві, що на Київщині, а тому не дивина, що древнє місто гордиться своїм Почесним Громадянином і записало його до свого «Золотого Фонду»
Андрій Дмитрович лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. М.Коцюбинського (1994) за роман у віршах «Устим Кармелюк», Вінницької обласної літературної премії ім. Трублаїні(1967) за поезії, опубліковані в пресі, Київської обласної літературної премії імені Г. Косинки(2006), Білоцерківської міської літературно – мистецької премії ім. І Нечуя – Левицького за книгу поем «Дзвони на Россю»(1992), лауреат премії ім. Олеся Гончара (2009) за кращу книгу прози «Тече до Бога моя сльоза».
Народився митець 19 липня 1937 року в с.Слобода-Носковецька що на Вінниччині у селянській родині, яка звідала всі «принади» сталінського соціалістичного ладу: голодомори, війни, трудодні за жменю зерна, податки за кожне деревце і курку…
У творах на історичну тему дзвенить голос зболілого серця за долю рідного народу:
Горить, палає Україна –
Вогнем і ґвалтом душу рве.
Слізьми червоними калина
Ось-ось заплаче…Не реве -
Дніпро сердитий – стогне тихо.
Горбатить хвиля береги.
Як довго ми недремне лихо,
Мов ту болячку, берегли
Самі для себе.
Та в кожному з цих творів світить глибока віра автора у вільне майбутнє України.
Роки і випробування, а їх випало на долю більш ніж досить, густо посріблили непокірні хвилі волосся. Але серце, як і в юності, співає дзвінко й молодо.. От тільки мудрість досвіду гірчить сивим, як волосся, полином. Тому й народжуються такі рядки:
Це все моє:
І поле, і полин,
І вруна, й стерні,
Жайвори в блакиті.
Я, Україно, в тебе не один.
А ти мені – одна на білім світі,
Тому й болить усохле джерело,
Забута стежка, оніміла хата
І та рілля, де й краплі не було
Дощу. Як свята.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.
Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тім, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом століть.
Дата прийняття Декларації державний суверенітет України була оголошена Днем незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день в 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України й остаточно вивела державу зі складу СРСР.
Л.Лукяненко на засіданні ВР під час прийняття Декларації
15 липня, в День святого Світуна в Англії люди з особливою увагою спостерігають за погодою – багаторічна традиція підказує, що якою погода буде в День святого Світуна, такою вона буде і в перебігу наступних 40 днів. Вважається, що, якщо на святого Світуна йде дощ, то дощ триватиме 40 днів (If it rains on St. Swithun’s Day, it will rain for 40 days). Святий Світун Винчестерский (St. Swithun of Winchester) – англійський єпископ, відомий своїми благодійними подарунками і будівництвом церков. У Британії його шанують як «покровителя погоди».
У 1989 р. Рада керуючих Програми розвитку ООН (ПР ООН) рекомендувала відзначати 11 липня як Всесвітній день народонаселення (рішення ПР ООН 89/46). Ведучи відлік від 11 липня 1987 р., коли чисельність населення світу перетнула позначку 5 мільярдів мешканців, цей День має на меті загострити увагу на невідкладності та важливості питань, пов'язаних з народонаселенням, зокрема, в контексті планів і програм загального розвитку та необхідності пошуків розв'язання цих проблем.
7 липня — один із найдивовижніших, найзагадковіших свят. Незмінним символом купальської ночі є квітка папороті. Найвідважніші юнаки вирушали опівночі до лісу з надією побачити цю квітку і зірвати її.
Квітка папороті
Була у лісничого Корнія донька Любава. Дуже вона любила природу, уміла слухати і розуміти життя зеленого дивосвіту. І було у неї найулюбленіше місце у лісі — струмок і верба біля нього. Дуже любила Любава вербиченьку. Але одного разу, гуляючи у лісі, натрапила вона на захований у чагарнику склеп. З цікавості зайшла вона до нього і побачила там стару жінку зі спутаним сивим волоссям і у брудному одязі. Запропонувала вона жінці допомогу, хоч і зрозуміла, що це лиха відьма, про яку вона чула у селі.
Але стара вигнала її, порадивши піти і попрощатися з вербою, бо вона гине. Прибігла Любава до вербиченьки і побачила, що пересох струмочок і в'яне верба. Заплакала вона з горя, а вербиченька їй прошепотіла: «Звернись до Папороті — матінки; лісової, вона допоможе». Почувши це, схопилась; на ноги Любава і побігла шукати папороть.
Дуже втомившись, знайшла вона папороть, геть знесилена заснула біля неї. І приснилась Любаві красива жінка, яка розповіла їй про те, що раз на рік, на Івана Купала вона дарує людям чарівну, але непримітну квітку. Саме ця квітка допоможе Любаві повернути воду у струмок і життя вербиці. Прокинувшись, Любава повернулась до вербиченьки і розповіла їй про зустріч з Папороттю.
А коли прийшло свято Івана Купала, Любава знайшла квітку папороті, принесла до струмка і закопала біля нього. І повернулася вода у струмок, і ожила вербиченька. Так урятувала свій маленький і улюблений світ добра щира дівчина: Любава.
День спортивного журналіста відзначається щорічно 2 липня. У цей день 1924 року в Парижі була утворена Міжнародна асоціація спортивної преси (АІПС), яка сьогодні об’єднує майже півтори сотні національних спілок.
Спорт у всі часи був і залишається тією об’єднуючою силою, яка об’єднує не тільки окремих людей, а й цілі країни і континенти.
Миротворчість, дух чесної боротьби, прагнення до здорового способу життя - ці складові сучасного спорту об’єднують в собі найкраще з того, що людство досягло за час свого існування