Протягом весняних канікул учні 31 групи Білоцерківського колегіуму здійснили незабутню подорож до одного з найвідоміших культурних осередків Росії – Санкт-Петербургу.
Ані пекучі морози, ані снігові лавини не зупинили нас на шляху до міста-мрії, міста-героя та міста-батьківщини видатних класиків світової літератури.
И въявь я вижу пред собою
Дней прошлых гордые следы.
Еще исполнены великою женою,
Ее любимые сады
Стоят населены чертогами, вратами,
Столпами, башнями, кумирами богов
И славой мраморной, и медными хвалами
Екатерининских орлов…
Петербург - одне з найміфічніших міст Росії. За коштовними палацами та благовірними храмами часто ховаються вузькі й брудні вулички з убогими мізерними квартирами, що стають мовчазними свідками гріха. Одночасна велич і порочність заворожує кожного, особливо романтичну душу письменника. Реалістом, що наважився порушити одвічну межу між дозволеним і забороненим, сміливо відкривши світові правду злодіянь своєї епохи, став Федір Достоєвський, а саме його відомий роман «Злочин і кара». Славетне місто зі своєю історією, устроєм, загальною атмосферою та панорамою відіграє не останню роль у перебігу подій твору. Достоєвський постійно зосереджує увагу читача на маршруті головного героя, адже кожна вуличка, провулок та площа мають справжніх аналогів. Взяти до уваги хоча б Сінну площу, бруківка якої відчула нервовий поспішний крок Родіона Раскольнікова, мозок котрого раз за разом продумував пункти майбутнього вбивства, так і палкий поцілунок ослаблого юнака, душа якого, переживши вир страждань, нарешті, знайшла спокій у щирому каятті… Або Вознесенський міст, що став місцем невдалого самогубства перехожої та безучасним викрадачем останньої краплі розуму нещасної Катерини Іванівни… Погана карма скажете ви? Зовсім ні, звичайний міст, яких загалом налічується близько двадцяти, із банальним для петербуржця краєвидом холодної Неви, золотих куполів, червоно цегляними підприємствами та мармуровими дворянськими будинками…
