Андрій Гудима

• Новини

Поет, прозаїк і публіцист… учений і громадський діяч… щирий, привітний, товариський… люблячий чоловік і батько… це – про людину, яку добре знають тисячі жителів нашого міста і десятки тисяч читачів далеко за межами Білоцерківщини, - про Андрія Дмитровича Гудиму. 

А.Д.Гудима  живе і творить у Білій Церкві, що на Київщині, а тому не дивина, що древнє місто гордиться своїм Почесним Громадянином і записало його до свого «Золотого Фонду»

Андрій Дмитрович лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. М.Коцюбинського (1994) за роман у віршах «Устим Кармелюк», Вінницької обласної літературної премії ім. Трублаїні(1967)  за поезії, опубліковані в пресі, Київської обласної літературної премії імені Г. Косинки(2006),  Білоцерківської міської літературно – мистецької премії ім. І Нечуя – Левицького за книгу поем «Дзвони на Россю»(1992),  лауреат премії ім. Олеся Гончара (2009) за кращу книгу прози «Тече до Бога моя сльоза».

Народився митець 19 липня 1937 року в с.Слобода-Носковецька що на Вінниччині  у селянській родині, яка  звідала всі «принади» сталінського соціалістичного ладу: голодомори, війни, трудодні за жменю зерна, податки за кожне деревце і курку…

У творах на історичну тему дзвенить голос зболілого серця за долю рідного народу:

Горить, палає Україна –

Вогнем і ґвалтом душу рве.

Слізьми червоними калина

Ось-ось заплаче…Не реве -

Дніпро сердитий – стогне тихо.

Горбатить хвиля береги.

Як довго ми недремне лихо,

Мов ту болячку, берегли

Самі для себе.

Та в кожному з цих творів світить глибока віра автора у вільне майбутнє України.

Роки і випробування, а їх випало на долю більш ніж досить,  густо посріблили непокірні хвилі волосся. Але серце, як і в юності, співає дзвінко й молодо.. От тільки мудрість досвіду гірчить сивим, як волосся, полином. Тому й народжуються такі рядки:

Це все моє:

І поле, і полин,

І вруна,  й стерні,

Жайвори в блакиті.

Я, Україно, в тебе не один.

А ти мені – одна на білім світі,

Тому й болить усохле джерело,

Забута стежка, оніміла хата

І та рілля, де й краплі не було

Дощу. Як свята.