Білоцерківський колегіум

370 років від дня народження Ґотфріда Вільгельма Лейбніца (1646-1716), німецького філософа, просвітителя, вченого-енциклопедиста, члена Паризької АН. Засновник і президент Бранденбурзького наукового товариства (згодом Прусська, а потім Берлінська академія наук). У галузі математики завершив незалежно від Ісаака Ньютона створення диференціального та інтегрального числень. У фізиці відкрив закон збереження кінетичної енергії, сформулював один із найважливіших принципів фізики – принцип найменшої дії. Цього філософа і науковця називають «найбільш всеосяжною головою, котра на зламі ХVІІ й ХVІІІ століть мислила по-філософськи, у час, що не був бідний на філософські голови». Взагалі-то Лейбніц був вундеркіндом: читання, письма і латинської мови він вивчився самостійно. Потім навчався філософії та юриспруденції у Ляйпціґу, слухав лекції з математики у Єні. 21-річним захистив докторську дисертацію. Працював юристом при дворі курфюрста Йоганна Філіпа фон Шьонборна. Згодом було чотирирічне відрядження до Парижа; спілкувався Ляйбніц і зі своїми лондонськими, віденськими, берлінськими та гаазькими колегами, зокрема й із Спінозою. Він об’їздив уздовж і поперек усю Європу, але переважну більшість свого життя мешкав у Ганновері, там займався юриспруденцією, був придворним історіографом та бібліотекарем курфюрста, листувався з європейськими вченими. Ганновер він не любив і залюбки б полишив місто, але ганноверський двір його не відпускав, хоча Ляйбніц і пережив чотирьох курфюрстів. Там він і похований у Нойштедтеркірхе. За свої 70 років Лейбніц зробив надзвичайно багато, але величезна кількість проектів визначного вченого залишилися нереалізованими: зокрема, грандіозний намір створити універсальну енциклопедію, здійснити правову реформу, написати повну історію дому Вельфів, а також проект примирення церков.