Борис Ієремійович Вєркін (8 серпня 1919, Харків — 12 червня 1990, Харків) — український вчений у галузі фізики низьких температур, засновник і перший директор Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР, академік АН УРСР, лауреат Державної премії СРСР та УРСР в галузі науки і техніки.
Закінчив Харківський університет (1940). З 1940 року працював інженером Харківського електромеханічного заводу. Служив у Червоній армії, учасник Другої світової війни. У 1946-1960 роках працював молодшим, старшим науковим співробітником у Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР. У 1960—1988 роках — директор створеного за його ініціативою в Харкові Фізико-технічного інституту низьких температур АН УРСР (з 1988 — почесний директор).
Спільно з Б. Г. Лазарєвим відкрив і вивчив (1949—1951) осциляції магнітної сприйнятливості у широкого кола металів, показавши загальнометалічну природу таких осциляцій. Вніс внесок у вивчення природи магнітних властивостей металів, у вирішення проблеми електронного енергетичного спектру металів. Розробив (1967—1975) метод тунельної спектроскопії. Довів можливість кристалізації молекул РНК та ДНК, запропонував новий метод вивчення міжмолекулярних взаємодій макромолекул — польову мас-спектроскопію, вивчив тунельні спектри ряду біологічних молекул. Одержав низку нових результатів у кріогенному та космічному матеріалознавстві. Вирішив завдання моделювання поведінки рідини в умовах невагомості. Спільно з співробітниками створив перші в країні потужні надпровідні електричні машини, пасивні системи охолодження з твердим холодоагентом, ряд надпровідникових приладів.
У 1997 р. Національною Академією наук України була заснована Премія НАН України імені Б. І. Вєркіна, яка вручається Відділенням фізики і астрономії НАН України за видатні наукові роботи в галузі фізики і техніки низьких температур.
Ім'я Б. І. Вєркіна носить також створений ним Фізико-технічний інститут низьких температур.