Калиновий світ
Стоїть над водою розкішна калина,
Немовби замріяна мила дівчина.
Погляне у воду на світ калиновий,
А він все цвіте, а він пречудовий.
І гори, і ріки – усе калинове,
І матері пісня її колискова
І я така ж калинова,
Як рідная мова, як ріднеє слово.
Біла Церква
Тут сонце сідає, не так як усюди,
Тут рідна земля, тут ріднії люди,
Тут все найдорожче для серця мого:
І рідні, і друзі. Немає того,
Хто міг би сказати, що це все не любить,
Хто мову вкраїнську в російській загубить.
Бо це – Біла Церква, це місто квітуче.
Душа тут безсмертна, а серце жагуче.
Тут верби купаються в рідній Росі,
Любов материнська в дівочій косі.
Тут сонце сідає не так як усюди,
Тут рідна земля, тут ріднії люди.
Не журися, Україно!
Не журися, Україно!
Не трать сльози марно.
Твоя мова – солов’їна,
Мелодійно гарна.
Співай, співай, соловейку,
Нічну колискову.
Прославляй же її всюди –
Солов’їну мову.
А ми, люди молодії,
Не будем мовчати.
Будем рідну Україну
Всюди прославляти.
В нашім серці – ти єдина,
Найрідніша в світі.
Любим тебе, Україно,
Бо ми твої діти.
Зернята добра
У серці зростає зернятко добра.
І там дозрівають всі щирі слова,
А ми їх даруєм від серця всього,
Зробивши щасливим саме того,
Хто цього таки потребує,
А ти відчуєш відлуння зернят доброти.
Безмежна та щира твоя доброта -
Нехай пелюстками летить у світа!
Горобчик
І знов холодний сірий ранок,
І морок наступа на ганок.
А сніжно-білий сніг лапатий
Летить з небес, немов крилатий.
Біля мене сів горобчик,
Немов маленький жвавий хлопчик.
Може злякається? Аж ні –
Він посміхається мені –
Малий горобчик на вікні.
Вечірня колискова
Десь там,за обрієм,упало сонце.
Всміхається зірками мені небо
І шепіт трав летить в моє віконце.
Не зачиняй,матусю,ні, не треба!
Послухаю ще трохи колискову,
Ту колискову неба й квіточок,
І цвіркуна щасливу літню мову-
Рахую скільки в місяця дочок.
І так лежала б довго і дивилась
На ту вечірню, чарівну красу.
Така щаслива, що тут народилась,
У місті цім плету життя косу.