Білоцерківський колегіум

Знання є сила, освіта - капітал.
Отто Вільман

Ukraine   English   Deutsch   France   Spain

26 січня - День Австралії

26 січня - День Австралії

26 січня 1788 року капітан Артур Філіп висадився в бухті Сіднея, підняв британський прапор і заснував першу колонію - Новий Південний Уельс. Цей День відзначається як Національне свято Австралії. Також 1 січня 1901 року шість австралійських колоній стали однією федерацією, таким чином утворивши сучасну Австралію - Австралійський Союз.

За якістю життя Австралія знаходиться у першій десятці, і зовсім не факт, що в Австралії живе втричі більше кенгуру, ніж людей. Економіка Австралії - це експорт газу, руди і пшениці, а уряд щедро ділиться прибутком. Соціальна допомога настільки розвинена, що в країні можна прямо на вулиці безкоштовно взяти побутові речі. Наприклад, пилосос, телевізор або мікрохвильову піч, комп’ютер, принтер або стереосистему, різну меблі. Громадяни просто виставляють ці речі поруч зі своїм будинком за непотрібністю - це значить, що їх можна забрати. Речі часто майже нові.

Якщо ви збираєтеся відвідати цю країну, знайте, що найбільша трамвайна мережа в світі знаходиться в австралійському місті Мельбурн. В Австралії дуже хороші дороги, а рух тут лівосторонній. Більше половини австралійців - це іммігранти, діти іммігрантів, або онуки іммігрантів. Всі дуже привітні і усміхаються. Переважна більшість австралійців живе в окремих будинках з невеликою зеленою ділянкою. Машини дешеві. Зарплата лікаря або інженера коливається в межах 70 - 130 тис. AU $ на рік. Бізнес всіляко заохочується.

З Днем Австралії!

 

 

21 січня - Міжнародний день обіймів

21 січня - Міжнародний день обіймів

Міжнародний день обіймів — щорічне свято, що відзначають 21 січня. За традицією цього дня можна дружньо обіймати навіть незнайомих людей.

Свято з'явилося в 70-х роках XX століття, сформувавшись в студентському середовищі західноєвропейської молоді, але точні обставини його появи невідомі. За своєрідним «повір'ям», під час дружніх обіймів люди обмінюються душевним теплом. Існують і «наукові» обґрунтування корисності обіймів: доброзичливі дотики підвищують імунітет, стимулюють центральну нервову систему, підвищують у крові рівень гемоглобіну, а також іншого гормону — окситоцину, що викликає доброзичливе ставлення до інших людей.

10 причин, чому обійми корисні

За словами вчених, правильні глибокі обійми, коли серця двох людей немов торкаються один одного, приносять неабияку користь, а саме:

1. Обійми викликають відчуття довіри та безпеки. Це допомагає поводитись більш впевнено та відкрито.

2. Обійми здатні підвищувати рівень гормону, який допомагає позбутись відчуття самотності та гніву (окситоцину).

3. Довгі обійми сприяють виділенню гормону щастя (серотоніну). Саме завдяки ньому у людини піднімається настрій і з'являється відчуття щастя.

4. Обійми зміцнюють імунну систему.

5. Обійми здатні підвищувати самооцінку. Коли наші рідні обіймають нас, то проявляють не лише свою любов, а й показують те, що ми — особливі. Такі відчуття та асоціації притаманні кожній людині ще з дитинства.

6. Завдяки обіймам розслабляються м'язи, знімається напруга та стрес, а також — втамовується біль.

7. Обійми позитивно впливають на нервову систему, заспокоюючи її та покращуючи емоційний стан людини.

8. Обійми вчать нас дарувати та приймати, адже в будь-якому з цих випадків ви почуватиметесь краще.

9. Дія обіймів схожа на медитацію та сміх. Вони вчать нас відпускати погане і насолоджуватись теперішнім моментом; допомагають об`єднати серце, почуття та дихання.

10. Енергія, якою між собою обмінюються люди, обіймаючи один одного, — це внесок в їхні стосунки. Він спонукає до співчуття та розуміння. Це той випадок, коли 1+1=3, тому що приходить розуміння, що ціле — більше, ніж сума його частин. І ця взаємодія, найімовірніше, приведе до безпрограшних результатів.

 

19 січня - Хрещення Господнє

19 січня - Хрещення Господнє

Хрещення є одним з найважливіших церковних свят. У цей день Іоанн Хреститель хрестив Ісуса в річці Йордан.

Хрещення Господнє, свято Водохреща — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня, тому збігається зі святом Богоявлення, однак ці свята слід розрізняти. Народні назви свята — Йордана (або Ордана), Водохреща.

Із Хрещенням Господнім пов’язують хрещення на Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року.

 

 

17 січня - День дітей-винахідників

17 січня - День дітей-винахідників

Одного разу одинадцятирічний хлопець на ім’я Френк Епперсон, випадково залишив на вулиці стакан з лимонадом. Була зима і день був морозний. Згодом це зробило його дуже багатим. Вранці хлопчик природно знайшов свій забутий стаканчик замерзлим, але від цього не менш цікавим. Це, незвичайне для нього тоді відкриття, свого часу стало початком створення «фруктового льоду», коли у 18 років йому прийшла в голову ідея випускати заморожений лимонад.

Протягом всієї історії людства винахідливість підростаючого покоління, особливо дітей, не раз заслуговувала пильної уваги. Це не дивно, адже їх погляд на звичайні для нас об’єкти та ситуації, ще зовсім незвичайний. Вони цілком можуть помітити те, що нами, з тієї чи іншої причини, просто проігноровано. Діти - відмінні винахідники.

Наприклад, перший батут винайшов 16-ти річний хлопець на ім’я Джон Ніссен з Айови в 1930-му році. Одного разу він вирішив натягнути брезент армійського зразка за допомогою гумових амортизаторів на залізний каркас, щоб просто пострибати на своє задоволення. Чому про це не подбали ті, які називають себе дорослими?

З огляду на незаперечні факти дитячої винахідливості, в міжнародному середовищі виникла ідея щорічного проведення Дня дітей-винахідників. Датою цієї календарної події була обрана дата народження Бенджаміна Франкліна - 17 січня.

Дитяча винахідливість чудова. Наприклад, в 1824-му році хлопчик 15-ти років на ім’я Луї Брайль, чий батько був звичайним шевцем, придумав і втілив у життя шрифт для людей з вадами зору та сліпих людей. Цей шрифт названий на його честь - шрифт Брайля. Якийсь Жозеф-Арман Бомбардьє став відомий тим, що в свої 15 років зі старого автомобіля фірми «Форд» зробив такий вид транспорту, який зараз відомий нам як снігохід. Історія знає безліч прикладів винаходів, в яких діти грали одну з ключових ролей.

Будьте винахідливі!

 

 

15 січня - День Вікіпедії

15 січня - День Вікіпедії

День Вікіпедії — 15 січня, в цей день 2001 року стала доступною перша версія Вікіпедії. Щороку в цей день вікіпедисти різних країн святкують річницю з дня створення Вільної енциклопедії — Вікіпедії. В Україні це свято вперше широко відзначалося 2011 року.

 

14 січня - 85 років від дня народження Євгена Гуцала

14 січня - 85 років від дня народження Євгена Гуцала

85 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала (1937-1995), українського прозаїка, поета, публіциста й кінодраматурга

 

У брилі мармуру із прожилками

 нервів живе мій дух.

Уранці, вдень і ввечері,
узявши в руки молоток сліпий,
я оббиваю мармур, а сліпим різцем
намацую небачене й незриме.

Євген Гуцало


 Вiн визнаний майстер українського слова iз плеяди українських письменників-шістдесятників. Йому вдалося себе зреалізовувати  разом з Ліною Костенко, Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Григіром Тютюнником та іншими, витворивши новітню українську літературу. Доробок Євгена Гуцала — один із найбагатших кількісно і найрізноманітніших жанрово в українській літературі другої половини  XX століття. Його літературна творчість налічує понад 200 оповідань, 20 повістей, 2 романи, 3 збірки поезій, книжки для дітей та публіцистика. Він — поет, новеліст, повістяр, романіст, публіцист, есеїст. Євгена Гуцала  можна назвати митцем, який, за влучним образним висловом Михайла Коцюбинського, «має трохи інші очі, ніж люди, і носить в душі сонце, яким обертає дрібні дощові краплі в веселку, витягає з чорної землі на світ божий квіти і перетворює в золото чорні закутки мороку».

 Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 року в невеликому селі Старий Животів Вінницької областi в родині вчителів. 

 Коли Євгену було чотири роки, почалася війна. Ця тема згодом знайшла своє відображення в багатьох творах письменника. З дитинства ним завжди була книжка — бо без неї він уже не уявляв свого буття. І все те читання сподвигнуло хлопця на його перші творчі експерименти, він мріяв стати письменником. Пробувати себе в літературі Євген почав рано, ще десь у третьому класі. Писав вірші, оповідання. Писав самовіддано й натхненно, висилав свої рукописи в усі дитячі, юначі газети й журнали. Але звідусіль приходила однакова трафаретна відповідь: «Працюй над словом!».

 І тільки батьки продовжували вірити в нього і не давали сину полишати такої корисної затії. А користь була надзвичайна, адже окрім вироблення смаку до книжного слова й розуміння літератури Євген ставав надзвичайно ерудованим та впевненим у собі оповідачем. Відтак, кращий учень школи, Євген Гуцало, закінчив її на відмінно. Але не пройшовши конкурсу до Київського університету, вступає до Ніжинського педагогічного інституту імені Гоголя. Тут він одразу  стає  членом літературної студії — його цілком поглинула творча стезя. До того ж у 1959 році Євген Гуцало уже закінчуючи інститут отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях. Тоді ж, він відчув свою затребуваність і почав співпрацювати з редакціями газет Вінниччини, Львівщини та Чернігівщини — дописуючи туди публіцистику, й, надаючи декотрі свої оповідання та новели з тогочасного життя.

 Уже перші систематичні його публікації впали в око тогочасним літературним корифеям: Миколі Бажану, Михайлові Стельмаху та Павлу Загребельному, і саме останньому спало на думку запросити молодого автора до редакції літературної газети, очільником якої він був. Так, з 1961 року, Євген Гуцало почав працювати в «Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник».

 Активно друкуватися почав з 1960 року, повністю присвятивши себе літературній діяльності. А вже невдовзі, в 1962 році, вийшла друком перша його повноцінна книжечка — збірка оповідань «Люди серед людей», яка одразу ж звернула на себе увагу свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів. Книжку тепло привітали критика й літературна громадськість.

 Одна за одною, виходять книжки новел та повістей, в яких уже самі назви кидали виклик звичним соцреалістичним сірим багатотиражкам: «Яблуко з осіннього саду» (1964), «Скупана в любистку» (1965) «Олень Август» (1966), «Хустина шовку земного» (1966), «Запах кропу» (1969) та інші твори. Щороку однією або кількома збірками зачитувалася спільнота, та й не тільки українська, адже переклади талановитого українського письменника з`явилися  в Росії,  в Польщі,  в Болгарії, Німеччинi.

 Найкращі часи української літератури перервала епоха застою (так званий брежнівський застій), а відтак і почався утиск і переслідування незалежних письменників. Замовкає Ліна Костенко, закінчує життя самогубством Григір Тютюнник, інші пишуть «у шухляду». Та було кілька письменників, яким вдалося зберегти свою самобутність і залишитися, у творчості, цілком незалежними. Одним з таких незалежних та плідних авторів, тогочасся, став Євген Гуцало.

 Вiн віднайшов інші можливості не бути надломленим радянською системою та не бути у її агітпромi. Він не йде на барикади, ставши дисидентом, як Василь Стус, Іван Світличний, прирікаючи себе на табори-каземати. Його казематом став письменницький стіл, адже саме на ньому Євген Гуцало ще більше занурювався у літературу та писав, писав… Він знайшов спосіб, як розповісти правду про те, як українцi навчилися жити і виживати в умовах брехні, як деформовували їхню, свідомість. І тому, з часом, у його оповіданнях з'являються герої, яких важко назвати ідеальними, а гумор стає все дошкульнішим та гіркішим.

 Особливо органічною виявилася для Гуцала форма ліричних оповідань, яких він написав понад 200. В оповіданнях Гуцала — незвичайне багатство спостережень над життям природи; автор немовби пропонує читачеві повернути собі здатність неспішного і безкорисливого споглядання краси світу. Відкриття людиною для себе природи переростає в особливе самопочування, коли в ній пробуджується «духовний безмір» і вона як ніколи відчуває себе саму, свою духовну особистість. Часто це супроводжується й іншим, паралельним процесом — пробудженням у юній душі почуття кохання. Є. Гуцало почувався найбільш розкуто, живописуючи красу природи й людей, охоче фіксуючи улюблений ним стан осяяння, здивування перед світом, те особливе передчуття радості й любові, яке великою мірою визначає загальний настрій його ліричної прози («В полях», «Просинець», «Олень Август», «Вечір-чечір», «Скупана в любистку», «Клава, мати піратська», «Весняна скрипочка згори», «Запах кропу», «У сяйві на обрії»).

 У 60-і за ліричними оповіданнями, етюдами, замальовками, поезіями в прозі, з'являються друком повісті письменника — «Мертва зона» (1967) та «Родинне вогнище» (1968, інша назва — «Мати своїх дітей»). Тоді ж, у другій половині 60-х, була написана й повість «Сільські вчителі», надруковану трохи згодом.

 У повісті «Мертва зона» найшло відбраження нове бачення війни, як тотальне спустошення світу людей. Мертва зона — це те, що завжди породжується тоталітаризмом — чи то гітлерівським, чи то сталінським. І в зоні люди залишаються людьми, вони здатні на благородство, героїчний вчинок, але вони — приречені. Це суперечило тодішньому «возвеличенню героїчного подвигу народу». Такий погляд на війну утверджує письменник і згодом у низці оповідань та повісті «З вогню воскресли» (1978), в основу якої покладено розповіді мешканців спалених сіл. Не вписувалась у жорсткі ідеологічні схеми й  повість «Родинне вогнище». Вічні цінності народної моралі й життєустрою в повісті безпосередньо протиставлені генеральним цінностям «найпередовішої» радянської  ідеології.

 На початку 70-х років виходять друком: лірико-психологічна повість «Дівчата на виданні» (1971), дилогія «Сільські вчителі» (1971) та «Шкільний хліб» (1973). Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму й надії твори, здається, були написані для того, щоб переконати читача, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми.

 Етапним для творчості письменника було звернення до романної форми. Трилогія «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена» та «Парад планет» (1982 — 1984) викликала неоднозначну реакцію критики, спричинювалась до літературних полемік. Книги вирiзнялись щедрістю використання фольклорних скарбів (насамперед — народної фразеології, прислів'їв, приказок, анекдотів тощо).

 Поміж великої кiлькостi прозових творів, які прославили письменника Євгена Гуцала, митець залишав місце і для поезії, яка стала віддушиною його  серця i душi. А писав він її завжди, і навіть незадовго до своїх останніх днів… У 1981p. вийшла друком поетична збірка Є. Гуцала «Письмо землі». Далі з'являються книжки віршів «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984), «Напередодні нинішнього дня» (1989). Так рівно через двадцять років після надрукування першої поетичної добірки «Зелена радість конвалій»(1961)  письменник повертається до лірики. Його вірші — то своєрідне  поверненні до  стану любові, людяності, космічної доброти, котрi і є найбільшим людським скарбом.

 Поважну частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август» (1965), «З горіха зерня» (1969), «Дениско» (1973), «Саййора» (1980), «Пролетіли коні» (1984). Дві останні книжки удостоєні Шевченківської премії. Письменник дуже тонко відчував чистий світ дитинства, коли мала людина дошукується відповідей на силу-силенну запитань. Він сам вглядається у світ дитячими очима, бачить його загадковим, чистим, люблячим чи жорстоким і немилосердним. В серці письменника живе дитяча віра в те, що добра на землі більше, а світ створений так, що завжди знайдеться хтось, хто допоможе.

 З часом, Євген Гуцало звернувся до публіцистики, адже прийшов час осмислення пройденого ним життєвого та творчого шляху.  Останнім та найгучнішим доробком письменника став цикл гострих полемічних статей, присвячених україно-російським стосункам. Спочатку ці статті друкувалися в газеті «Літературна Україна», а влітку 95-го видавництво «Просвіта» запропонувало Євгенові Пилиповичу видати їх у книжці під загальною назвою «Ментальність орди». Остання стаття з цього циклу так і залишилася незавершеною. Вiдчувається що письменникові болить доля країни, моральне здоров’я нації, духовна спорідненість історії і сучасного світу.

 Євген Гуцало виступав також з численними нарисами, літературно-критичним статтям.

 За віру в людей, за любов до людей, за душевність вдумливий читач цінує творчість Євгена Гуцала, адже його твори змушують замислитись над життям, над його таємницями, над його світлими і темними проявами, над його одвічними чарами та одвічною складністю.

 4 липня 1995 року, на 58 році життя, перестало битися серце українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.  Вiн похований у Києві на Байковому кладовищi.

 Нагороди письменника:

  • літературна премія імені Юрія Яновського (1982) — за збірники оповідань «Орлами орано», «Що ми знаємо про любов», «Полювання з гончим псом» и «Оповідання з Тернівки»;
  • Державна премія України ім. Т.Г.Шевченка (1985) — за дитячі збірки «Саййора», «Пролетіли коні»;
  • Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичів (1995) — за роман-трилогію «Позичений чоловік»;
  • Премія ім. Івана Огієнка (1995) — за публіцистичну книжку «Ментальність орди».

 Ще одним пошануванням письменницького талану Євгена Гуцала — стало введення його творів до обов'язкової програми загальноосвітньої школи. Вінницьке земляцтво в Києві, заснувало Всеукраїнську літературно-мистецьку премію імені Євгена Гуцала.

 Кінематограф також звертався до творчостi письменника:

  • «Зустрічі на будові» (1963) — автор сценарію документальної стрічки;
  • Кіноальманах «Київські зустрічі» (1979), а саме, кіноновела «Спинись, хвилино…» — за мотивами оповідання «Підемо до мене, Іван…»;
  • Відеофільм «У лузі на старому дивані» (1981) режисера В. Вітера — за мотивами творів Євгена Гуцала (за сприяння Держтелерадіо України);
  • Відеофільм «Виїзний товариський суд» (1981) — за мотивами творів Євгена Гуцала (за сприяння Держтелерадіо України);
  • Повнометражний фільм «Парад планет» (1984) — за однойменним романом Євгена Гуцала (на московській кіностудії);
  • Кінострічка «Солом'яні дзвони» (1986) — за повістю Євгена Гуцала «Мертва зона» та його оповіданнями, відзняв Юрій Іллєнко;
  • Відеофільм «Марія» (1987)  — за мотивами творів Євгена Гуцала (відзнято на студії «Укртелефільм»);
  • Теленовела «Блуд» до серіалу О. Бійми «Острів любові» (1996) — за однойменним романом Євгена Гуцала.

 Як зазначав літературознавець Вiталiй  Дончик: «Євген Гуцало дивовижний, надзвичайний письменник, загадковий, розкритий нами, критиками, істориками літератури, сучасниками тільки в якійсь невеличкій частині його безмежного, талановитого, людяного, духовно витонченого світу».

«Він приніс із собою багато сонця, чистого неба, простору, живого різноголосся природи, запахущої землі, а водночас і високих почуттів, душевного тепла, людського милосердя» написав про Євгена Гуцала публiцист, літературний критик  Анатолій Шевченко.

 

«Дзвіночок сміху — мій син — прокидається вранці...»

Дзвіночок  сміху  —  мій  син  —  прокидається  вранці.  
Будить  сонце  —  хай  світить.  Будить  трави  —  нехай  ростуть.  
Будить  пташок  —  хай  співають…  Будить  ніжність  мою…  

Дзвіночок  сміху  —  мій  син  —  не  вмовка  цілий  день.  
Щоб  сонце  світило.  Щоб  трави  росли  і  цвіли.  
Щоб  співали  пташки…  І  щоб  ніжність  була  зі  мною…  

Дзвіночок  сміху  —  мій  син  —  засинає  увечері  в  ліжку.  
Засинає  за  обрієм  сонце.  І  трави  поклалися  спати.  
Пташині  пісні  задрімали…  Тільки  ніжність  моя  не  засне…

 

 

11 січня - Всесвітній день подяки

11 січня - Всесвітній день подяки

Найввічливіший день у році – 11 січня. Цього дня відмічається всесвітній день „спасибі”.

Ми чудово розуміємо значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, але найчастіше ми висловлюємо подяку ніби мимохідь, не замислюючись про її значення. А між тим слова подяки мають дивовижні властивості, але вимовляти їх не можна, коли людина знаходиться у роздратованому стані. Психологи вважають, що слова вдячності – це знаки уваги, вони є усними „погладжуваннями” і здатні зігріти своїм теплом.

Ми кожного дня говоримо один одному „дякую”, тому важливо пам’ятати, що справжня вдячність – це лише та, що йде від чистого серця.

 

 

8 січня - День метро

8 січня - День метро

Перша в світі „підземка” була запущена в Лондоні 10 січня 1863 і майже три десятиріччя обслуговувалась паровиками, які, між іншим, ще довго не бажали поступатися місцем „електричним братам”. Вітка була побудована компанією "Metropolitan Railway" (звідси і назва метрополітен), її довжина була 3,6 км.

 

7 січня - Різдво Христове

7 січня - Різдво Христове

Більше 2000 років тому в невеличкому містечку Вифлеємі відбулася надзвичайна подія – народився в світ Син Божий. Ісус Христос народився надзвичайним чином Діви Марії, яку з тих часів називають Богородицею.

Коли Він прийшов на землю, Його не зустрічали пошаною, славою і багатством. У Нього не було навіть колиски, як у всіх дітей, не було і пристановища – Він народився за межами міста, у печері і був покладений у ясла, куди кладуть корм для тварин. Першими гостями божественної дитини були не царі і не вельможі, а звичайні пастухи, яким ангел сказав про Різдво Христове: „Я проголошую вам велику радість, яка буде всім людям: бо нині народився вам у місті Давида Спаситель, який є Христос Господь! І ось вам знак: ви знайдете Дитину в пеленах, покладену у ясла”. Пастухи першими поспішили вклонитися новонародженому Спасителю. У цей час з дарами Царю Світу йшли волхви зі сходу. Вони чекали, що незабаром на землю має прийти великий Цар Світу, а дивовижна зірка вказувала їм шлях на Єрусалим.

Волхви принесли Дитині дари: золото, ладан та смирну. Ці дари мали глибокий зміст: золото принесли як царю у вигляді данини, ладан як Богу, а смирну як людині, що має померти (смирною у ті часи помазували померлих).

Різдво Христове завершує сорокаденний Різдвяний піст, Святу передує дуже строгий піст. Після Різдва наступають святки – 12 днів, коли відмічається Свято.

Христос народився - славімо Його! З Різдвом Христовим!

 

 

З Новим роком!

З Новим роком!
 

1 січня відзначається одне з найулюбленіших свят в році — Новий рік. Це яскраве й веселе свято, яке починає відлік наступного року, люблять і дорослі, і діти.

Традиції святкування Нового року в різних країнах істотно відрізняються. А взагалі це свято з'явилося в Месопотамії приблизно в ІІІ тисячолітті до нашої ери. Спочатку цей день відзначали в кінці березня, оскільки тоді починалися землеробські роботи, коли Тигр і Євфрат наповнювалися водою. Перші святкування Нового року також були надзвичайно яскравими і гучними. Цього дня організовувалися великі паради, карнавали та маскаради, які не втратили актуальності і до нашого часу. Та й саме свято, як і зараз, затягувалося надовго: його відзначали аж 12 днів.

Наступними за народом Месопотамії Новий рік почали святкувати іудеї, які перебували в полоні у Вавилоні. Потім свято перебралося до Греції, Західної Європи і поширилося практично по всьому світі. Поступово його почали відзначати 1 січня, коли Юлій Цезар запровадив новий календар. Римляни вважали, що всі починання, які зробить людина 1 січня, обов'язково стануть успішними.

В Україні новорічне свято зазвичай відзначають у сімейному колі або серед друзів. Головними атрибутами святкування є подарунки, які приносить святий Миколай під ялинку.

Нехай цей рік принесе нам багато щастя, удачі, посмішок, тепла і світла. Нехай він буде сповнений яскравими фарбами, приємними враженнями і радісними подіями. Успіхів, нових звершень та здійснення найзаповітніших мрій!

 

 

Опитування

Архів новин

Серпень 2022 (4)
Липень 2022 (8)
Червень 2022 (7)
Травень 2022 (9)
Квітень 2022 (13)
Березень 2022 (2)
м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, 149. тел. (04563) 6-03-90, (04563) 6-45-70 bckolegium{a}ukr.net

Схема проїзду
MakeUp © 2010 Арт-Студия Foto-Fact
Copyright © 2010 -    Білоцерківський колегіум