Білоцерківський колегіум

«Головне на дорозі -
Казали мені друзі -
Різноокий, одноногий,
З ним жартувати не можна».
Я трохи злякався
Почувши цю розмову,
Але побачивши, здогадався -
Це ж просто - світлофор.

В. Даль

Не дарма статтю, присвячену найважливішому регулювальнику руху на дорогах, відкриває саме дитячий вірш. Адже тісне знайомство зі світлофором кожен з нас починає ще в дитинстві, не припиняючи цю корисну дружбу аж до кінця своїх днів. Подібно до людей певної професії, «різноокий постової» має свій власний свято, що відзначається щорічно. Дата проведення свята «Міжнародний день світлофора» - 5 серпня.

Історія виникнення світлофора

Момент святкування Міжнародного дня світлофора вибрали згідно з історичними відомостями, які свідчать про те, що в 1914 році, тобто рівно 100 років тому світ побачив перший прототип сучасного регулюючого пристрою. Сталося це в США, місті Клівленд. Автором винаходу став інженер Джеймс Ход, його дітище встановили на перетині сто п’ятої вулиці і авеню Евклід відразу в кількох примірниках. Відмінною особливістю даних світлофорів була наявність ліхтарів двох кольорів: зеленого і червоного, а також видання звукового сигналу в момент перемикання світла.

Зрозуміло, світлофор Джеймса Хода не був першим у своєму роді, як вже говорилося вище, а являв собою попередника сучасного регулюючого пристрою. До американського інженера подібну апаратуру створив Лестер Вайр, теж громадянин США. Його варіант штучного постового також працював від електричної мережі, мав два світлових сигналу - відповідно зеленого та червоного кольорів, але, правда, без звуку. Це пристрій цілком могло прикрасити американські вулиці замість з'явився два роки потому «музичного» світлофора, однак цей проект не отримав, на жаль, патенту.

Ну а як регулювали рух на дорогах до появи електричних пристроїв? Для цього використовували світлофор, винайдений в XIX столітті, а саме в 1868 році інженером Джоном Пік Найтом. Він зовсім не був схожий ні на перші електричні регулювальні апарати, ні тим більше на сучасні. Зовнішній вид світлофора XIX-го століття дуже нагадував такий семафора, що виконує аналогічну функцію на залізничних коліях. Йому було властиво ручне управління, а представляв світлофор собою набір з двох семафорний стрілок: горизонтальна говорила про необхідність зупинитися, розташована під кутом 45º - про можливості переміщення. Нічний варіант відрізнявся тим, що стрілки змінювалися газовими ліхтарями червоного (зупинення) та зеленого (переміщення) кольорів.

Але повернемося до електричних світлофорам. Після винаходу Джеймса Хода, здавалося, ніщо вже не зможе здивувати пішоходів. Але як би не так! У 1920 році з'явилися триколірні пристрої, що регулюють рух на дорогах - знову ж таки в Америці, на цей раз у Детройті та Нью-Йорку. Авторами винаходу виступили два вчених - Вільям Потте і Джон Ф.Харрис.

У Європі спочатку світлофори були встановлені на французьких вулицях у 1922 році, а вже потім у всіх інших державах. У Великобританії дане нововведення прикрасили проспекти лише 5 років тому.

Якщо говорити про нашу країну, то поява тут автоматичного регулювальника пішохідного і транспортного руху відноситься до радянської епохи. Самим першим містом, який обзавівся подібним пристроєм став Ленінград. Світлофор встановили на перетині проспектів Невського і Литейного - тоді 25 Жовтня та Володарського. Сталося це подія пізніше, ніж у всій Європі - в 1930 році. Слідом електронний регулювальник руху з'явився і в Москві.

3 серпня проводиться Всесвітній день кавуна.

Цей великий фрукт родом з Південної Африки звісно заслуговує на свій великий день. Отже, давайте віддамо кавуну належні йому почесті в цей День кавуна. Солодкий і смачний кавун - одне з найулюбленіших літніх ласощів. І зрозуміло чому. Хоча він і складається на 90% з води, ця вода має дуже приємний смак. І багато-багато корисних властивостей. Посудіть самі: в кавуні багато вітаміну С та інших вітамінів і мінералів, таких як калій, мідь, вітамін B5 і вітамін А. Крім того, він є відмінним джерелом амінокислоти цитрулін, яка знаходиться в основному в білій м'якоті під шкіркою. Ця амінокислота перетворюється в нашому тілі в аргінін, який допомагає знизити кров'яний тиск, розширюючи і розслабляючи кровоносні судини. Аргінін також важливий для багатьох органів, таких як легені, нирки, печінка, імунна і репродуктивна системи, і сприяє загоєнню ран.

Кавун також є найвідомішим свіжим джерелом лікопіну, потужного антиоксиданту, відповідального за його червоний колір. Фактично, свіжий кавун - краще джерело лікопіну, ніж помідори.

Той факт, що кавун на 91 відсоток складається з води, робить його відмінним засобом для підтримки хорошої гідратації. Дуже корисна якість у літню спеку. Загалом кавун - виключно корисний фрукт, який є для більшості людей ідеальним доповненням до здорового харчування. Тож їжте більше кавунів і не хворійте!

Усі ті, хто так чи інакше пов’язує своє життя з Повітряними Силами Збройних Сил України, відзначають своє професійне свято, що носить назву «День Повітряних Сил Збройних Сил України» на підставі Указу Президента України № 579/2007 від 27-го червня 2007 року щорічно, починаючи з 2007 року в перший неділю серпня. Даним Указом визнається таким, що втратив дію Указ Президента Незалежної України, підписаний раніше, 2-го липня 1997-го року «Про День Військ Протиповітряної оборони». Це пов’язано з тим, що в 2004-му році в ході об’єднання Військ протиповітряної оборони та Військово-повітряних сил були утворені сучасні Повітряні сили України, проте історія ВПС Україні своїм корінням сягає глибоко в минуле сторіччя.

Перші згадки про Військово-Повітряні Сили України, трапляються вже в далекому 1917-му році, коли в ході бурхливих подій тих революційних років Україна намагалася відстояти свою Незалежність. Після поразки Армії УНР і заснування Радянського Союзу розвиток Військово-Повітряних Сил України невід’ємно було пов’язано з розвитком всієї Радянської Армії.

Зараз Повітряні Сили Збройних Сил України включають до свого складу не тільки повітряні, а й протиповітряні компоненти, серед яких знаходяться зенітно-ракетні комплекси та радіотехнічні війська, а також ряд спеціальних військ. Це і інженерні, і розвідувальні частини і підрозділи, підрозділи метеорологічного забезпечення та РХБ захисту, частини зв’язку АСУ, РЕБ, РТЗ, частини медичного та матеріально-технічного забезпечення, а також ряд спеціальних навчальних закладів, де готують військових фахівців за різними напрямами.

Важка економічна ситуація в країні 90-х і початку 2000-х років, звичайно ж не могла не відбитися на матеріальної та технічної укомплектованості Українських ВВС, що знизило її боєготовність, однак в останні роки спостерігається цілком певний позитивний прогрес. Силами українських оборонних підприємств розпочато глибока модернізація діючої військової авіаційної техніки, проводяться заходи щодо поліпшення матеріальної бази.

У День Повітряних Сил Збройних Сил України ми поспішаємо приєднатися до привітань на адресу всіх, хто пов’язав своє життя з Повітряними Силами Україні і бажаємо їм міцного здоров’я, успіхів і радості! Зі святом!

30 липня, ми відзначаємо одне з найважливіших свят усього людства — Міжнародний день дружби між державами, культурами та всіма людьми на Землі.

Дружба є найважливішим елементом як взаєморозуміння, так і гарних, добросусідських відносин. Ми, люди, всі такі різні, у нас можуть бути зовсім своєрідні погляди на одні й ті ж речі, різна культура, різні підходи у вирішенні тих чи інших питань, але не маючи дружби між собою, ми починаємо наражати на небезпеку не тільки оточуючих нас людей, але також і самих себе.

 У ході проведення Міжнародного десятиліття культури миру та ненасильства в інтересах всієї планети, під егідою ООН, яке охопило період з 2001-го по 2010-й рік, цей факт став на стільки очевидний, що на своїй 65-й сесії, що відбулася 27-го квітня 2011-го року в резолюції № 65/275, Генеральна асамблея ООН заснувала нове свято, безпосередньо присвячене цій темі.

Цей День покликаний зміцнити дружбу між народами світу, показати, що люди, їх погляди, переконання, культури хоч і дуже різні, проте рівні між собою та заслуговують поваги.

День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі–України». Тоді глава держави підкреслив значення православних традицій в історії і розвитку українського суспільства. А вже в 2009 р. у вітальній промові Ющенко відзначив: «Для нас цей день фіксує і означає кілька принципових понять. Це – спадкоємність тисячолітньої історії України, нашої нації і держави. Це – неподільність українського народу і його єдність навколо ідеї сильної держави і віри. Це – соборність усіх українців і всіх українських земель навколо рідної державної і духовної столиці – Києва».

 Як відомо, хрещення Русі відбулося в 988 р. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
     Згідно з «Повістю минулних літ» ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. На цьому, зокрема, наголошує у своїх творах український вчений і церковний діяч Іван Огієнко. «Це був князь великого державного розуму, це був розумний та енергійний володар величезної могутньої держави, і вже тому йому постійно доводилося стикатися з представниками різних європейських тодішніх земель. Володимир наочно бачив культурну перевагу Заходу над культурою його держави, хоча б перевагу культури зовнішньої чи матеріальної; можливо, що й різні посли європейських держав, що шукали зближення з могутнім українським князем, самі не раз звертали увагу Володимира на цю вищість європейської культури. Князь бачив увесь блиск та пишноту грецьких царів, бачив їхню культуру, яка йому дуже імпонувала. Культурний розвиток власної держави, її добробут настирливо говорили Володимиру про те, що він мусить якнайбільше зблизитися із Заходом, з Європою, мусить пересадити в Україну цю європейську культуру. А найпершим ключем до всього цього було одне – християнство, зміна старої віри на нову, охрещення». Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

З отриманням Томосу про автокефалію Православної церкви України (6 січня 2019 р.) у нової церкви з'явилися всі передумови для відродження історичної пам’яті та разом з тим згуртувати українське суспільство.

Бернард Шоу народився 26 липня 1856 в Дубліні. Вчився в католицькій і протестантській денних школах Дубліна.

У 1871 р закінчивши школу, він став працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876): де жила мати, після розлучення з батьком. Зайнявся журналістикою і літературою.

З 1882 р став цікавитися соціальними проблемами, а 1884 вступив в «Фаіанське суспільство», створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями.

Бернард Шоу починає писати про театр, публікується в тижневику «Уорлд», «Пелл-Мелл газет», пише музичні рецензії в «Стар», а з 1890 стає штатним музичним критиком в «London World».

Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю».

У 1890 р він читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства», яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю «Квінтесенція ібсенізму», яка стала маніфестом нової драми.

1892 написав першу п’єсу «Будинок вдівця». Виходять романи «Нерозумний шлюб», «Любов артиста».

Протягом подальших шести років Бернард Шоу пише 9 повнометражних п’єс і одну одноактну: «Серцеїд» (1893), «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1897), «Обранець долі» (1897 ), «Поживемо-Побачимо» (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Харлі Гренвілл-Баркера 1904-1907 рр. були настільки популярними, що в ці роки 701 спектакль був поставлений за його творами.

Далі були написані «Людина і надлюдина» (1905), «Дон Жуан у пеклі», «Майор Барбара», «Пігмаліон» (1913).

Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис «Війна з точки зору здорового глузду», в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм.

У повоєнні часи видає п’єси «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаїлу» (1922), «Свята Іоанна» (1924).

У 1925 отримав Нобелівську премію.

У віці за 70 в 30-их рр. Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР).

Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси «Мільярди Байанта» і «Вигадані байки», він написав в 1948 і 1950 р

У віці 94 років, 2 листопада 1950 знаменитий драматург помер.

115 років від дня народження Олени Іванівни Теліги

Олена Іванівна Теліга — українська поетеса, літературний критик, діяч української культури, діячка ОУН. Народилась 8 (21) липня 1906 року в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині Шовгенів. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга. 3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена вчиться в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. У 1920 році батько і брат Олени опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця. З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі — ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.  У грудні 1939 сімя Теліг переїхала до Кракова, де Олена зустріла свого знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила в Організацію українських націоналістів (ОУН). У 1941 році в Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією«Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври». Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти, вона знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту 9 лютого він назвався письменником, щоб бути разом з нею. В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

Згідно наукових спостережень, шахи корисні для здоров’я. Наприклад, вони часто пропонуються психологами як ефективний спосіб поліпшення функціональності пам’яті. Дозволяють розвинути мислення і вирішувати більш складні завдання, легше виробляти нові ідеї. Не дивно, що шахи навіть рекомендуються в боротьбі з хворобою Альцгеймера. Існують деякі твердження, що вони допомагають розвинути інтелект, хоча це більш складне завдання.

Було відзначено позитивний вплив шахів особливо на молодих людей. Це призвело до того, що гра в шахи як один з методів розвитку була представлена в шкільних програмах різних країн. Введення цього методу однозначно показало, що шахи покращують оцінки дітей і їх використання в шкільних програмах виявляє ряд інших позитивних ефектів.

Шахи мають дуже давню і видатну історію. Вважається, що цю гру придумали в Індії під час імперії Гупти. Потім у 9 столітті її популярність поширилася також і на Захід.

З популярних переказів відомо, що в цю гру грали ще за часів Київської Русі. Тут, в Україні, шахи з’явилися у 10 столітті. Їх привезли з Персії. Завдяки археологічним розкопкам в Вишгороді, Києві, Турові, в Чорній Могилі і біля Чернігова це знаходить фактичне підтвердження. Відомо, що за часів Гетьманщини уславився видатним шахістом митрополит Т. Яновський. Меценатом шахового мистецтва, що швидко розвивалося, був гетьман К. Розумовський.

Звичайно, з плином часу гра в шахи зазнала багатьох різних вдосконалень, які зробили шахи такими, якими вони є сьогодні. Наприклад, назви шахових фігур "королева" і "король", "офіцер" і "тура" виникли в середні століття, коли суспільство було надзвичайно орієнтоване на війну і жорстке протистояння. Спочатку королева була чимось накшталт радника або прем’єр-міністра у короля. В епоху Відродження суспільство стало більш динамічним і в правила були додані методи швидкої атаки. Саме тоді дозволили пішакам на першому ході переміщуватися на дві клітини вперед.

З середини минулого століття з’явилися шахові турніри з зав’язаними очима. Для цього потрібна майстерність, якою володіють лише найсильніші шахісти. Це мистецтво, безумовно, вимагає розвиненої здатності чітко уявляти дошку і хід гри віртуально, в голові. Погодьтеся, це може виявитися для багатьох нелегким вже після кількох перших ходів. Один з перших офіційних рекордів такої гри був встановлений у 1960 році в Будапешті угорським шахістом Яносом Флешем. Він одночасно зіграв з 52 супротивниками з зав’язаними очима, вигравши при цьому у 31 гравця.

У суверенній Україні щорічні першості з шахів серед чоловіків проводяться з 1991 року. У 1992 році була заснована Федерація шахів України (ФШУ). 1 листопада 2011 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про проголошення Дня шахів в Україні». За це рішення проголосувало 277 народних депутатів. Святкування Дня шахів в країні з тих пір щорічно проходить 20 липня. Дата встановлена на честь Міжнародного дня шахів, який відзначається в світі з 1966 року.

За оцінками ООН, число безробітних молодих людей у всьому світі до 2013 року досягло значення 74,5 млн. Більшість безробітних проживають у країнах, що розвиваються. За даними Міжнародної організації праці, молоді люди мають в три рази більше шансів стати безробітними, ніж дорослі. Один з п’яти молодих людей, або 125 мільйонів, працюють, але живуть у крайній бідності (менш ніж на $ 1 / день). Проблема безробіття серед молоді є серйозною проблемою для промислово розвинених і країн, що розвиваються.

Розвиток навичок є основним засобом дати молодим людям можливість зробити плавний перехід до роботи. У грудні 2014 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла резолюцію A/RES/69/145 і оголошено 15 липня «Всесвітнім Днем навичок молоді». Мета цієї щорічної події полягає в тому, щоб домогтися більш високих соціально-економічних умов для сучасної молоді як засіб вирішення проблем безробіття і зайнятості.

Це державне свято щорічно відзначається на честь ухвалення Конституції Незалежної України. Основний Закон Держави Україна був ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття.

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Варто пам’ятати, яким важливим і непростим був для України процес впровадження власної конституції. 

Ключові пункти Конституції свідчать: 

Україна - це суверенна, демократична, правова держава, що використовує в своєму правлінні принцип народовладдя.

Народ в Україні є носієм суверенітету і головним джерелом влади.

Найвища соціальна цінність в Україні, яку має забезпечити держава - це людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека.

День Конституції – не просто свято нормативного акту, а день, коли було затверджено права і свободи громадян України.