Білоцерківський колегіум

«Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко», - так сказав про Івана Миколайчука Сергій Параджанов – людина бездоганного смаку і чуття на справжнє і на фальшиве. Але трапилося так, що Іван Миколайчук, всенародно улюблений актор – знайомі і незнайомі називали його просто Іваном, ніколи не Іваном Васильовичем, за життя так і не отримав від влади звання «народного». Був лише «заслуженим». Попри людську любов, партійні чини не надто жалували Миколайчука – одним своїм виглядом на екрані він будив у приспаній українській душі якісь прадавні згадки про гідність, волю і незалежність. Чиновникам від культури було все не так у цього актора – «то очі злі, то обличчя «нє совєцкоє». Впродовж 10 років йому не давали жодної можливості ані самому кіно знімати, ані як акторові грати. Клеймо ворога радянської влади йому причепили після виходу фільму «Анничка», де він зіграв хлопця з УПА. Масла у вогонь підлив випадок, що трапився у Яремче: якось, у перервах між зйомками Миколайчук пішов до ресторану пообідати. Часу було обмаль, і він вирішив не переодягатися. Так і подався туди – у формі вояка УПА. Це була знаменна сцена: усі, хто там був, мало не зомліли, зокрема й декілька працівників КДБ, які були при виконанні службових обов’язків – прикинувшись мирними гуцульськими дядьками за ресторанним столиком, справно видивлялися та вислуховували, чи не несе часом хто якої крамоли на радянську владу… А тут, наче з-під землі, постав молодий вояк УПА. Вони мало не сказилися з люті. Мабуть, це було останньою краплею: «Как вы смеете… Кто вам дал право…» і т.д, і т.п. За Сталіна Миколайчука б неодмінно посадили. Згодом, що б не робив Миколайчук, до нього чіпляли ярлик «націоналіста». Приміром, у фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою» Іван Миколайчук мав спочатку грати роль Ореста Дзвонаря (Ореста, зрештою, зіграв Ступка) – сильну й волелюбну людину. Та за вказівкою ЦК КПУ Миколайчукові не дали цієї ролі. Стрічка, яка отримала чимало відзнак і була закуплена 57 країнами світу, на батьківщині була знята з прокату за «націоналістичний душок». Йому навіть Шевченківську премію дали у 1988 році – посмертно. Іван Миколайчук народився в селі Чорториї Чернівецької області. Був четвертою дитиною у багатодітній селянській родині. Закінчив у 1965 році Київський інститут театрального мистецтва, відтоді працював на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Зіграв у фільмах: «Тіні забутих предків» (Іван), «Сон» (Тарас Шевченко), «Бур’ян» (Давид Мотузка), «Білий птах з чорною ознакою» (Петро; співавтор сценарію), «Пропаща грамота» (Василь; цю роль актор вважав однією з найкращих, але фільм теж був знятий з прокату). Як режисер поставив фільми «Вавилон-ХХ» (за романом «Лебедина зграя» Земляка, співавтор сценарію, автор музичного оформлення, роль Фабіана), «Така пізня, така тепла осінь» (у співавторстві з Віталієм Коротичем). Іван Миколайчук пішов із життя 47-річним, залишивши нереалізованими силу-силенну творчих задумів… «Звісно, Іван Миколайчук – трагічно емблематичне явище. Він дав живий приклад того, чим би могла бути Україна. І смертю своєю показав, чим вона стала» (Вадим Скуратівський). У лютому 2016 року на ім’я Президента України була подана петиція про присвоєння Івану Миколайчуку звання «Героя України». З необхідних 25 тисяч, звернення підписало лише 80 людей.

Сьогодні відзначається Всесвітній день поширення інформації щодо зловживань стосовно літніх людей. Проголошений резолюцією ГА ООН 19 грудня 2011 року. Вперше відзначався 15 червня 2012 року. Цього дня світ висловлює свою незгоду і протест щодо зловживань стосовно деяких представників старшого покоління та їхніми стражданнями – фізичними, моральними, психічними. З часом глобальна чисельність людей віком від 60 років і старше більш ніж подвоїться – з 542 мільйонів у 1995 році приблизно до 1,2 мільярдів чоловік у 2025 році. На сьогодні близько 4-6% людей похилого віку постійно зтикається з проблемою якоїсь із форм поганого поводження вдома. Жорстоке поводження з людьми похилого віку є на сьогодні глобальною соціальною проблемою, яка впливає на здоров’я мільйонів літніх людей у всьому світі, а також є грубим порушенням їхніх людських прав.

В ніч з 13 на 14 червня 1941 року без будь-якого судового рішення більше ніж 17 тисяч жителів Латвії, Литви та Естонії були арештовані та примусово депортовані до Сибіру.

Жалобна дата відзначається в Латвії, Литві та Естонії 14 червня. Це День пам’яті жертв комуністичного терору в країнах Прибалтики. Саме в ніч з 13 на 14 червня 1941 року почалися масові депортації жителів цих країн до Сибіру.

У період між першою та другою світовими війнами Латвія, Литва та Естонія пережили короткий період національної незалежності. Однак в 1939 році СРСР та нацистська Німеччина укладають так званий Пакт Молотова-Ріббентропа. Згідно з секретним протоколом до нього СРСР в 1940 році незаконно приєднує країни Прибалтики до свого складу.

Для зачистки “антирадянських елементів”, тобто представників справжньої еліти цих народів, і була прийнята відповідна інструкція ще 11 жовтня 1939 року. В травні 1941 року Лаврентій Берія та Сталін узгодили кінцевий варіант постанови про очищення ново приєднаних країн від “антирадянського, кримінального та соціально-небезпечного елементу”.

Переселенню підлягали всі громадяни, які мали відношення до національних державотворчих процесів, а саме: члени не комуністичних партій, поліцейські, чиновники, поміщики та члени їх сімей. Передбачалася повна конфіскація майна та примусове переселення до Сибіру на строк від 5 до 8 років.

В ніч з 13 на 14 червня 1941 року без будь-якого судового рішення більше ніж 17 тисяч жителів цих країн були арештовані та примусово депортовані до Сибіру. Вся операція проводилася в умовах суворої секретності.

Це свято — ще один шанс міжнародної спільноти закликати людей до відповідальності одне перед одним і надання посильної допомоги тим, хто її потребує.

Всесвітній день донора крові — досить нове свято, яке відзначає багато країн. Воно було засновано під егідою ООН в травні 2005 року на Всесвітній асамблеї охорони здоров'я в Женеві. Наразі його святкують 14 червня. Саме цього дня в 1868 році австрійський лікар Карл Ландштейнер відкрив групи крові людини.

Ініціювали проведення цього свята чотири міжнародні організації, які займаються пропагандою добровільного донорства: Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародна федерація Червоного Хреста, Федерація організацій донорів крові й Товариство з переливання крові.

Важливість цього свята перегукується з безсумнівною важливістю самого донорства. Як відомо, потреба в донорській крові виникає у людей будь-якого віку з різними серйозними захворюваннями. Тому кожен донор, який здає кров безоплатно, робить свій безцінний внесок у добру справу — порятунок людських життів.

Це свято — ще один шанс міжнародної спільноти закликати людей до відповідальності одне перед одним і надання посильної допомоги тим, хто її потребує.

Червень – в народі його ще йменували червець.

1 червня — Івана. Як тільки сходило сонце, землероби виходили на хлібну ниву, котили навколо неї сплетені з молодої верби колеса, примовляючи: щоб нива була густою і колосистою.

3 червня — Олени. Який буде день — сонячний чи дощовий, — то так піде й на осінь. Сіяли льон, гречку, ячмінь, пізню пшеницю.

7 червня — Іванів день. Погані роси. Лікарських трав не рвали.

11 червня — Феодосії. Колосяться зернові. Ходить Феодося і дивиться колосся.

14 червня — Харитона та Устима. Якщо йтиме дощ, то дощитиме до кінця місяця, а коли сонячно, то на добрий налив колосся. Цю прикмету необхідно розглядати разом із погодою 24 січня (на Григорія), яка вказує погоду на літо, іній цього дня прогнозує дощ у період з 13 по 16 червня.

16 червня — Луки. Південний вітер — для яровини добре, а коли з північного заходу — на сльотаве літо. Якщо йтиме дощ, то будуть гриби.

17 червня — Митрофана. В цей день сіяли гречку та льон.

21 червня — Федір літній (Стратилат). Гроза на Федора — погано для сіна. З цього дня починають копати криниці — вода буде чиста і корисна.

22 червня — Кирила. На Кирила сонце віддає всю свою силу. День астрономічного літнього сонцестояння. За–цвіла липа — на тепле й сонячне літо. Щедрим буде медозбір.

24 червня — Варфоломія та Варнави. «Варфоломій і Варнава дня увірвали, а ночі доточили». Починали боронувати пар.

25 червня — Петра-сонцеворота, Онуфрія. Сонце — на зиму, а літо — на спеку. Якщо цього дня сухо, то сіно зберуть сухим, а коли дощ — мокрий покіс буде. Замовкають співи птахів. Тому казали: «На Онопрія соловей ячмінним зерном вдавився».

Всесвітнє визнання здобув її твір «Хатина дядька Тома» (1852), в якому розкрита жахлива доля негрів-рабів. Роман привернув громадську думку до проблеми ліквідації рабства.

1853 року у відповідь на численні напади реакційної преси Бічер Стоу опублікувала «Ключ до „Хатини дядька Тома“» — публіцистичний коментар до роману.

Роман «Хатина дядька Тома» перекладено багатьма мовами. Українською його вперше видано 1918 року.

Шановні колегіанти! 
5 червня - всесвітній день охорони навколишнього середовища. Давайте згадаємо, що ми всі живемо на одній планеті, і забруднюючи природу ми шкодимо у першу чергу самим собі та своїм нащадкам. Тому з такої прекрасної нагоди зробимо хоча б один крок на покращення стану довкілля. Кожен для себе повинен знайти його сам. Дехто відмовиться сьогодні від поїздки транспорті, хтось посадить дерево, а інший нарешті прибере сміття в своєму дворі. Але разом ми зробимо навколишнє середовище кращим, і надалі не забуватимемо про його охорону та збереження природних скарбів. 

Саме від нас залежить наше майбутнє!

Рейтинг 2015/2016 навчальний рік

Чемпіонат Європи з футболу 2016, або скорочено Євро-2016, — 15-й чемпіонат Європи. Цей чемпіонат — перший, у якому кількість команд у фінальному турнірі розширили до 24. Проходить з 10 червня до 10 липня 2016 року. Чемпіонат приймає Франція.

65 років виповнюється Василю Миколайовичу Шкляру (1951), українському письменникові, лауреату Шевченківської премії (2011)

Василь Шкляр на акції «Рукописи горять», лютий 2004

Популярність як письменника прийшла з виходом роману «Ключ» (1999), який зібрав низку нагород. Це був перший твір автора після тривалої паузи — з 1990 року. Сам Шкляр пояснює цю паузу так: «Далася взнаки різка зміна епох»[5]. Роман писався 1998 р., після того як автор потрапив до реанімації зі смертельним діагнозом, але вижив і у лікарні почав писати «Ключ». Роман неодноразово був виданий в Україні (станом на 2009 р. — 12 разів) та за кордоном (перекладений зокрема шведською, російською, вірменською).[6]

2000–2004 — головний редактор видавництва «Дніпро»[4]

Володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької. Значного розголосу набув його переклад «Тараса Бульби» М.Гоголя, зроблений з 1-го видання повісті (1835; збірка «Миргород»). В цьому виданні була відсутня додана пізніше Гоголем під тиском російських критиків хвала російському цареві. За переклад «Тараса Бульби» Шкляра критикував посол РФ в Україні Віктор Черномирдін[7].

2011 — входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово»

Наприкінці 2011 року Василь Шкляр створив Міжнародну благодійну організацію «Фонд Василя Шкляра «Холодноярська Республіка», головна мета якої є здійснення благодійної діяльності, спрямованої на розвиток українського кіномистецтва, надання благодійної допомоги на створення, прокат і популяризацію художнього кінофільму та його можливої наступної телеверсії за твором лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний Ворон»).

Роман «Залишенець. Чорний ворон»

Докладніше: Залишенець. Чорний ворон

Особливий резонанс викликав роман Шкляра «Чорний ворон». Він вийшов наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ) і майже одночасно (під назвою «Залишенець») — у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (Харків). Книжковому виданню передувала газетна публікація фрагменту «Суд».[8] У липні 2011 року вийшла аудіоверсія «Залишенця» у видавництві Мистецької агенції «Наш Формат». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.